Король-привид стомлено окинув підземелля поглядом.
— Плоскогубці? — припустив він.
— Ні.
— Пальцежуйка?
— Кумедне слово. А що це?
— Ну, вид лещат для затискання пальців. Ось таких, — показав король.
— Не те, — сказала Тітуня.
— Грушка-душилка? — у відчаї спитав король.
— Це на «Г», до того ж я й слова такого не знаю, — сказала відьма. Король слухняно показав душилку й розтлумачив її призначення.
— Ні, точно не воно, — сказала Тітуня.
— «Тліючий черевичок відплати»?
— Щось ти надто добре знаєшся на всіх цих штуках, — гостро сказала Тітуня. — Ти точно не використовував їх за життя?
— Жодним чином, Тітуню! — запевнив привид.
— Хлопчики-брехуни потрапляють у погане місце, — попередила та.
— Більшість із них завела леді Шельметь, чесне слово, — розпачливо сказав король; його нинішнє становище здавалося йому достатньо непривабливим і без усіляких «поганих місць».
Тітуня форкнула, але дещо пом’якшала.
— Ну гаразд, — сказала вона. — Це пінцет.
— Але пінцет — це всього-на-всього маленькі плоско… — почав король, проте вчасно спинився.
За все доросле життя він не боявся ні людини, ні звіра, ні будь-чого середнього, але голос Тітуні воскрешав у його пам’яті давні спогади про шкільну парту, про дитячу кімнату, про життя під суворим наглядом строгих пані в довгому вбранні та про дитяче харчування сіро-коричневого кольору, яке тоді здавалося неїстівним, а зараз видавалося недосяжною амброзією.
— З тебе п’ятірка, — радісно повідомила Тітуня.
— Скоро відіграюся, — сказав король. — Ви впевнені, що вам не заподіють нічого лихого?
— А якщо не впевнена, чим конкретно ти можеш мені допомогти? — поцікавилася відьма.
Цієї миті почувся грюкіт засувів.
Коли Бабунина мітла, невпевнено вихляючи, приземлилася біля замкової брами, там уже зібрався справжній натовп. Коли відьма рушила до брами, гомін стих і юрма розступилася, даючи їй дорогу. Під пахвою Бабуня несла кошик з яблуками.
— Там, у підземеллі, сидить відьма, — прошепотів хтось. — І, кажуть, її піддадуть жахливим тортурам.
— Дурниці, — кинула Бабуня. — Такого не може бути. Гадаю, Тітуня Оґґ завітала в державних справах чи щось таке.
— А ще кажуть, що Джейсон Оґґ збирає своїх братів, — нажахано сказав якийсь крамар.
— Я б серйозно радила вам розійтися по хатах, — відповіла Бабуня Дощевіск. — Схоже, сталося якесь непорозуміння. Кожен знає, що відьму неможливо затримати проти її волі.
— Цього разу все зайшло надто далеко, — втрутився ще один селянин. — То хати палять, то податки деруть, а тепер ще й оце. І це ви, відьми, винні. Це час припинити. Я свої права знаю.
— І які ж це права? — поцікавилася Бабуня.