Вдалині пролунав грім. Невтомна ланкрська буря, завершивши мандри серед пагорбів, поверталася на ночівлю поближче до гір.
Останні промені сонця підсвічували хмари бузком, і великі краплі дощу почали вдаряти об гостроверхі капелюхи відьом.
— У мене немає часу на всі ці дурниці, — здригаючись, промовила Бабуня. — Маю купу важливіших справ.
— Я теж, — заявила Тітуня.
— На добраніч.
— І тобі.
Вони повернулися спинами одна до одної й рушили кожна своїм шляхом крізь зливу.
Опівнічна злива барабанила по зашторених вікнах будиночка Маґрат.
Сама юна відьма перебирала пальцями ті книги Тітоньки Пташко, які стосувалися, з огляду на відсутність кращого терміну, природної магії.
Стара була знаною збирачкою таких речей — а що найдивніше, написала чимало з них (зазвичай відьми нечасто користаються знанням грамоти). Тепер цілі полиці були заповнені томами, аркуші яких вкривали записані дрібним акуратним почерком результати експериментів з прикладної магії. Можна сказати, що Тітонька Пташко була відьмою-експериментаторкою[27].
Наразі Маґрат шукала любовні заклинання. Щоразу, заплющуючи очі, вона бачила перед собою червоно-жовту постать. Із цим треба було щось робити.
Ляснувши палітурками, Маґрат згорнула черговий фоліант і проглянула свої нотатки. По-перше, їй треба дізнатися його ім’я. Тут міг допомогти старий прийом із яблучною шкіркою. Треба було зняти з яблука довгу смужку шкірки й кинути її за спину; смужка мала скрутитися в потрібне ім’я. Щоправда, мільйони дівчат, які намагалися це зробити, неухильно спіткало розчарування — якщо тільки об’єкт любові не носив ім’я Сзсз. Але так траплялося тому, що вони не знали про необхідність використовувати винятково недозріле яблуко сорту «надвечірнє диво», зірване за три хвилини до години опівдні у перший морозний день осені, і що чистити це яблуко треба було лівою рукою за допомогою срібного ножика з лезом, не ширшим за півдюйма (Тітонька Пташко свого часу провела цілу серію експериментів і виклала висновки цілком однозначно). Що ж: Маґрат мала кілька зразків на випадок раптової потреби — і зараз, схоже, був саме такий випадок.
Вона глибоко вдихнула і пожбурила смужку через плече.
Тоді повільно обернулася.
«Я — відьма, — сказала вона собі. — А це — просто одне з багатьох заклинань. Нема чого так хвилюватися. Візьми себе в руки, дівчино… Жінко».
Вона позирнула на підлогу — і від несподіванки та хвилювання прикусила тильний бік долоні.
— Хто б міг подумати? — вголос сказала вона.
Це спрацювало.
Гамуючи серцебиття, Маґрат повернулася до нотаток. Що там далі? Ах, так — зібрати на світанні в шовкову хустинку насіння папороті. Далі на двох сторінках дрібним почерком Тітоньки Пташко було записано детальні інструкції ботанічного характеру, ретельне слідування яким мало завершитися отриманням приворотного зілля, яке належало зберігати в щільно закоркованій посудині на дні відра з крижаною водою.
Маґрат відчинила двері чорного ходу. Гроза минула, проте сіре вранішнє світло розчинялося у невпинній мряці. Та це все ж таки був світанок, а Маґрат не збиралась відступати.
Кущі ожини чіплялися за її сукню, мокре волосся обліпило лоба — але вона рішуче рушила вглиб наскрізь промоклого лісу.
Листя на деревах затріпотіло попри відсутність хоч трохи помітного вітерцю.
Тітуня Оґґ теж вийшла з дому на світанку. Все одно вона так і не змогла заснути; до того ж її продовжувала тривожити відсутність Ґрібо.
Ґрібо був одним із вкрай небагатьох слабких місць старої відьми. На раціональному рівні вона усвідомлювала, що насправді це був жирний, підступний, лихий серійний ґвалтівник — та інстинктивно все ще сприймала його пухнастим кошеням, яким він був десятиріччя тому. Вона не переймалася за нього ні тоді, коли він намагався накинутися на вовчицю (яка врятувалася втечею), ні коли надзвичайно сконфузив ведмедицю, яка в ту мить безневинно копалася в землі у пошуках корінців — але тепер всерйоз побоювалася, чи з ним чогось не сталося. Хоча решта мешканців королівства схилялися до думки, що зашкодити Ґрібо могло б лише пряме влучання метеорита.
Щоб вистежити улюбленця, Тітуня вдалася до простеньких прийомів елементарної магії, хоча з цим завданням упоралася би будь-яка людина, не позбавлена відчуття нюху. Слід вів мокрими вулицями просто до відчиненої замкової брами.
Вона кивнула вартовим і увійшла. Нікому з них і на думку не спало перешкоджати, адже відьми, як і бджолярі чи великі горили, ходять де їм завгодно. Хай там як, літня жінка, що брязкає ложкою по мисці, навряд чи могла б перебувати в авангарді війська завойовників.
Життя замкового вартового у Ланкрі було надзвичайно нудним. Один вартовий, злегенька спершись на спис, роздумував, чи станеться хоч колись хоч щось, що перерве цю монотонність. Незабаром йому суджено було гірко пошкодувати про власні бажання. Другий став рівніше і відсалютував.
— Доброго ранку, матусю.
— Доброго, Шоне, — відповіла відьма і рушила через внутрішній двір.
Як і всі відьми, Тітуня Оґґ виявляла антипатію до парадних дверей. Вона обігнула замок і увійшла всередину через кухні. Двійко покоївок, що трапилися назустріч, присіли в кніксені. Так само відреагувала і домоправителька, в якій Тітуня наче впізнала одну зі своїх невісток — хоч і не змогла згадати її імені.
[27] Хтось же має робити і таке. Скажімо, вам необхідне око тритона — але звичайного, плямистого чи гребінчастого? І яке саме око? Чи не можна замінити його тапіокою? А якщо ми замінимо око яєчним білком, то заклинання а) спрацює, б) не спрацює чи в) розплавить дно казана? Цікавість Тітоньки Пташко до подібних речей була неосяжною і невгамовною.1