— Йому все одно, добра людина чи лиха. Я думаю, воно й різниці не знає — як от ти не могла би сказати про якогось мураху, лихий він чи ні. Але йому потрібен король, який про нього дбав би.
— Так, але… — розгублено почала Тітуня.
Вона починала дещо побоюватися відблиску в Бабуниних очах.
— …стільки народу повбивало одне одного, щоб стати королем Ланкру. Чого тільки не вигадували.
— Та це не важливо! Не важливо! — замахала руками Бабуня. Вона стала загинати пальці. — Дивись, чому. По-перше, королі вбивають один одного, бо така їхня доля, і це не рахується. По-друге, вони вбивають заради королівства. Це — ключовий момент. Бо наш нинішній король прагне тільки влади. А королівство просто ненавидить.
— Мені королівство чимось нагадує собаку, — сказала раптом Маґрат.
Бабуня розтулила була рота для підходящої різкої відповіді, та несподівано суворість випарувалася з її обличчя.
— Авжеж, дуже схоже, — сказала вона. — Доки господар дбає про собаку, собаці все одно, добрий той господар чи лихий.
— Отже, — сказала Тітуня, — Шельметя не любить ніхто й ніщо. І що нам із цим робити?
— Нічого. Ти ж знаєш: ми в ці справи не втручаємося.
— Ти врятувала те маля, — вказала Тітуня.
— Це не втручання!
— Як знаєш. Але одного дня він може повернутися. Доля, як ти сказала. І він повернеться, от побачиш. Маґрат, ну де той чай?
— А що робитимеш із міщанами? — спитала Бабуня.
— Я їм сказала, нехай дають собі раду самі. Сказала, що коли ми хоч раз вдамося до магії, цьому кінця-краю не буде. Сама знаєш.
— Правильно, — замислено сказала Бабуня.
— Але от що я тобі скажу, — мовила Тітуня. — Їм це не дуже сподобалося. Коли вони йшли від мене, то бурчали собі під носи.
— А ви знаєте блазня із замку? — раптом ляпнула Маґрат.
— Такий низенький чоловічок зі сльозливими очима? — спитала Тітуня, рада, що розмова звернула на звичайніші речі.
— Не такий і низенький, — заперечила Маґрат. — Ви часом не знаєте, як його звати?
— Всі звуть його просто блазнем, — сказала Бабуня. — Не чоловіча це справа — стрибати зі дзвіночками на одязі.
— Його матір була з Відьмачуків, які живуть за Чорноскельським шляхом, — втрутилася Тітуня Оґґ, яка славилася знанням генеалогії ланкрських родин. — Замолоду красунею була, багатьом чоловікам серця розбила. Скандал на скандалі. Але Бабуня має рацію. Хто блазнем народився, блазнем і помре.
— А чого ти цікавишся, Маґрат? — спитала Бабуня Дощевіск.
— Е-е-е… Одна дівчина з села мене питала, — Маґрат почервоніла по самі вуха.
Тітуня кашлянула і підморгнула Бабуні Дощевіск. Та виразно чмихнула.
— Зате це стабільна робота, не сумніваюся, — сказала Тітуня.
— Ха, — сказала Бабуня. — Брязкати цілими днями. Якій жінці такий потрібен.
— Зате завжди знатимеш… Тобто жінка знатиме, де він, — заявила Тітуня, яку розмова явно розважала. — Досить просто прислухатися.
— Ніколи не вір людині з рогами на голові, — рішуче заявила Бабуня.
Маґрат підвелася й зібрала в кулак усю волю (причому важко було позбутися враження, що збирання відбувалася нелегко).