— Знаю, знаю. Він ніколи цього не робив зопалу, — сказала Бабуня. — Кожен відчував, що це — від душі. А людям подобається, коли їх цінують.
— Шельметь ненавидить це королівство, — продовжила Тітуня. — Вони всі про це кажуть. Жаліються, що як прийдеш до нього з якоюсь справою, то він тільки вирячиться, хихикає, потирає руки та щокою смикає.
Бабуня почухала підборіддя.
— Ну, старий король зазвичай кричав на них і виганяв із замку копняками. Казав, що не має часу на крамарів і все таке, — зауважила вона з ноткою схвалення.
— Але він робив це дуже шляхетно, — сказала Тітуня Оґґ. — І він…
— Королівство стривожене, — урвала її Бабуня.
— Так, я ж і кажу.
— Я не про народ, я про саме королівство.
Бабуня оповіла про ранковий візит. Тітуня кілька разів переривала її короткими запитаннями. Їй і на думку не спало засумніватися в правдивості історії. Бабуня Дощевіск ніколи не вигадувала історій.
Дослухавши, Тітуня мугикнула:
— Гм.
— Я теж так думаю.
— В голові не вкладається.
— Еге ж.
— А що було далі?
— Всі звірі пішли собі. Це зібрало їх, воно їх і відпустило.
— І ніхто нікого не їв?
— Я не помічала.
— Дивовижно.
— Саме так.
Тітуня Оґґ прикипіла поглядом до надвечірнього сонця.
— Навряд чи для королівств природно так поводитися, — сказала вона. — Згадай театр. Королі й тому подібні весь час вбивають одне одного, але королівствам це тільки на краще. Чого наше з добра-дива обурилося?
— Воно тут давно, — сказала Бабуня.
— Ну але з іншими ж так само, — промовила Тітуня і, з інтонаціями вічного студента, додала: — Земля завжди перебуває на одному й тому ж місці. Це зветься географією.
— То земля, а то — королівство, — заперечила Бабуня. — Це не одне й те саме. Королівство складається з багатьох речей. Ідей. Відданості. Пам’яті. Все це співіснує і врешті-решт утворює нову форму життя. Не живу істоту, а, швидше, живу ідею. Вона складається з усіх істот і з того, що вони думають. А також із того, що думали ті, хто існували раніше.
Повернулася Маґрат і з виглядом сомнамбули почала розкладати багаття.
— Бачу, ти багато над цим міркувала, — повільно й обережно сказала Тітуня. — І наше королівство хоче кращого короля, так?
— Та ні! Тобто так. Розумієш, — Бабуня нахилилася, — у нього не таке сприйняття, як у людей.
Тітуня Оґґ випрямилася.
— Це логічно, хіба не так? — припустила вона.