— Ви двійко старих дуреп, — рівно сказала вона. — Я додому.
Не мовивши більше ані слова, вона покрокувала стежкою, що вела до села.
Старі відьми обмінялися поглядами.
— Отакої! — сказала Тітуня.
— Це через книги, які вони всі взяли моду читати, — сказала Бабуня. — Мізки собі перегріла. Це ж не ти її напоумила, я сподіваюся?
— Це ти про що?
— Сама знаєш, про що.
Тітуня встала.
— Я й справді геть не розумію, чому дівчина повинна все життя лишатися самотньою лише через те, що тобі так хочеться, — відкарбувала вона. — Подумай: якби ми не народжували дітей, що було б з людством?
— З твоїх дочок і онучок жодна відьмою не стала, — заявила, теж підводячись, Бабуня.
— Але будь-яка могла б, — відрубала Тітуня Оґґ.
— Так, якби ти спонукала їх працювати над собою, а не кидатися на мужиків.
— Що вдієш, коли вони красуні? Проти своєї природи не підеш. Ти сама це знала б, якби у свій час…
— Що «у свій час»? — надто спокійно перепитала Бабуня.
Обидві зненацька замовкли і втупилися одна в одну. Обидві відчували це — напруження, що ніби вливалося в їхні тіла з самої землі, пекуче і болюче, і обидві розуміли, що мають негайно покласти край тому, що між ними відбувається.
— Я знала тебе ще дівчинкою, — похмуро мовила Тітуня. — Ти вже тоді носа догори пнула.
— Принаймні не вкладалася на спину за першої ж нагоди, — огризнулася Бабуня. — Це було мерзенно. Всі так вважали.
— Тобі звідки знати?! — обурилася Тітуня.
— Та про тебе все село теревенило!
— От наче про тебе ні! Тебе Примороженою прозвали — знаєш таке?
— Як тебе прозивали, мені й вимовляти гидко!
— Ах, так?! — вереснула Тітуня. — Ось що я тобі скажу, люба моя…
— Не смій мене так називати! Ніхто не посміє назвати мене «люба моя»!
— Так отож!
Обидві відьми знову замовкли, впритул свердлячи одна одну поглядами — але градус ворожості тепер був на порядок вищий, ніж попереднього разу. Справи зайшли значно далі за звичайну гучну сварку: голоси, навпаки, стали тихими — і повними погрози.
— Треба було мені добре подумати, перш ніж слухатися Маґрат, — прогарчала Бабуня. — Один сміх із цими шабашами. Пристойної відьми не зустрінеш.
— Дуже рада нашій маленькій розмові, — просичала Тітуня Оґґ. — Розставили крапки над «і».
Вона опустила очі.
— І ви на моїй території, пані.
— Пані?!