— Іноді дощ припиняється, сер. Щоб міг початися сніг. А часом усе королівство вкриває справжній орґулярний туман.
— Орґулярний? — відсутньо перепитав герцог.
Блазень не міг стриматися. Його вуха з жахом почули, як його власні вуста вимовляють:
— Густий, мій пане. Від лалатинського «orgulum», що означає густий суп.[17]
Але герцог не слухав. Слухати варнякання холопів він вважав не вартим зусиль.
— Мені нудно, блазню.
— Тоді дозвольте, повелителю, розважити вас веселими дотепами та добродушними кпинами?
— Ну, спробуй.
Блазень облизнув пошерхлі губи. Насправді він такого не чекав. Королеві Веренцу цілком вистачало для сміху дати блазневі копняка чи пожбурити пляшку йому в голову. Ото був справжній король.
— Нумо, я чекаю. Сміши.
Блазень ніби наважився стрибнути у воду з великої висоти.
— Добре, шановний, — пробелькотів він. — Який ліхтар ніколи і не горить, і не світить?[18]
Герцог наморщив чоло. Блазень відчув, що тягти з розгадкою не варто.
— Та ж той, що намальований! — вигукнув він і злегка вдарив лорда Шельметя надувною палицею та бренькнув на своїй мандоліні — адже це входило в комплект жарту.
Вказівний палець герцога відбарабанив короткий дріб по бильцю трону.
— Так? — сказав він. — А чому?
— Ну, гм-м-м, це, як би сказати, сіль усього жарту, — промимрив блазень і додав: — Мій прадід вважав його одним з найкращих у своїй колекції.
— Закладаюся, він розповідав його інакше, — сказав герцог. Він підвівся. — Поклич моїх доїжджачих. Гадаю, я трохи пополюю. Ти можеш приєднатися.
— Мій пане, я не вмію їздити верхи!
Вперше за весь ранок лорд Шельметь посміхнувся.
— Чудово! — сказав він. — Тобі дадуть коня, на якому їздити й неможливо. Ха-ха.
Він опустив погляд на свої бинти. «Треба, подумав він, взяти в зброяра напилок».
Рік поступово минав. Дні терпляче йшли один за одним. Колись, на світанку мультиверсуму, вони намагалися пройти всі одразу, та це не спрацювало.
Томджон сидів під розхитаним столом Г’юла і дивився, як його батько ходить туди-сюди поміж халабуд, жестикулює і говорить. Вітолер завжди жестикулював, коли говорив; якби йому зв’язали руки за спиною, він онімів би.
— Добре, — говорив він. — Як щодо «Королівських мостів»?
— Минулого року ставили, — відповів голос Г’юла.
— Гаразд. Дамо їм «Малло, тирана Хапонського», — сказав Вітолер, і його горлянка плавно перейшла на іншу передачу, від чого голос набув потужності, здатної заглушити посвист вітру на порожній центральній площі міста середніх розмірів. — «В крові прийшов я, І за правом крові, Й ніхто кривавих стін цих не злама…»
— Ми це ставили позаминулого року, — спокійно сказав Г’юл. — В будь-якому разі глядачі по горло ситі королями. Вони хочуть чогось веселенького.
— Не моїми королями, — заявив Вітолер. — Хлопче, люди приходять до театру не посміятися — вони приходять Надихнутися, Навчитися, Здивуватися…
— І посміятися, — ще спокійніше додав Г’юл. — Погляньте сюди.
[17] Насправді слово «orgulous» у середньовічній Англії означало «гордість» або «гордий», а пішло від давньогерманського слова «видатний»; можна припустити, що Пратчетт пародіює звичку деяких сучасних англомовних письменників вживати це слово, малозрозуміле багатьом читачам. — Прим. пер.
[18] В оригіналі як «загадка», так і «відповідь» на неї є практично беззмістовним набором слів, частини з яких навіть не існує в англійській мові. Як у цій, так і в деяких інших книгах серії «Дискосвіт» Пратчетт подібним чином нерідко демонструє хронічну нездатність професійних блазнів до дотепних жартів, що пов’язано з особливостями їхнього навчання в Гільдії блазнів. — Прим. пер.