— Превед, — сказала Тітуня Оґґ. Маґрат скривилася.
Бабуня всілася і почала витягати шпильки, що кріпили її капелюха до зав’язаного вузликом волосся. Раптом до неї дійшла певна зміна у Маґрат.
— Маґрат!
Юна відьма з переляку підстрибнула на місці і притисла долоні з вузлуватими пальцями до цнотливого декольте своєї сукні.
— Так? — тремтячим голосом спитала вона.
— Що це там у тебе?
— Мій помічник, — тон Маґрат відображав усі відтінки спроби виправдатися.
— А що з тією жабою, яка в тебе була?
— Втекла, — пробелькотіла Маґрат. — Та все одно користі з неї було небагато.
Бабуня зітхнула. Відчайдушні спроби Маґрат завести собі надійну істоту-помічника тривали вже давненько, але, попри всі любов та увагу, які вона їм щедро приділяла, геть усі мали які-небудь дефекти — скажімо, кусали хазяйку або випадково гинули під її черевиком, а в найтяжчих випадках перетворювалися на що-небудь інше.
— П’ятнадцятий за рік, — сказала Бабуня. — Не рахуючи того коня. Що це тепер?
— Каменюка, — гигикнула Тітуня Оґґ.
— Тоді хоч протримається довше за решту, — сказала Бабуня.
«Каменюка» вистромила голову й обдарувала стару відьму дещо здивованим поглядом.
— Це черепаха, — пояснила Маґрат. — Черепаха-хлопчик. Я купила його на ярмарку у Вівцекряжі. Продавець сказав, що він неймовірно старий і відає багато таємниць.
— Я знаю того продавця, — сказала Бабуня. — Це він продає золотих рибок, які тьмяніють за два дні.
— Ну то й що. Я назву свого нового помічника Швидконогом, — виклично заявила Маґрат. — Маю право.
— Так, так, маєш, ніхто ж не заперечує, — сказала Бабуня. — Гаразд, сестриці, як узагалі наші справи? Ми вже два місяці не бачилися.
— А повинні були кожного молодика, — твердо нагадала Маґрат. — Без пропусків.
— У Ґреймового молодшенького весілля було, — пояснила Тітуня Оґґ. — Ніяк не могла пропустити.
— А я всю ніч лікувала хворе козеня, — швидко додала Бабуня Дощевіск.
— Ну що ж, — із сумнівом сказала Маґрат. Вона понишпорила у своїй торбині. — Так чи йнак, якщо ми збираємося починати, варто запалити свічки.
Старші відьми закотили очі.
— Але ж ми маємо цю чудову лампу, яку надіслала моя Трейсі, — безневинно сказала Тітуня Оґґ. — І я збиралася саме трохи розворушити жар у каміні.
— У мене взагалі чудовий нічний зір, — рішуче сказала Бабуня. — А ти, Маґрат, читаєш забагато тих дивних книжок. Отих геморів.
— Ґримуарів…
— І ще ти більше не малюватимеш у мене на підлозі, — застерегла Тітуня Оґґ. — Минулого разу наша Дрін з ранку до ночі витирала ті твої, як його там…
— Руни, — підказала Маґрат. В її очах було благання. — Ну хоч одну свічечку?
— Гаразд-гаразд, — сказала Тітуня Оґґ, трохи пом’якшуючись. — Якщо тобі від цього стане легше. Але лише одну! І нормальну, з білого воску. Без усіляких там викрутасів.
Маґрат зітхнула. Схоже, діставати решту вмісту торбини не було сенсу.