— А от про те, що Шельметь убив короля, зараз ніхто й писнути не наважується, — зауважила Маґрат.
— Тобто? — спитала Бабуня.
— Він нещодавно вже стратив кількох людей у Ланкрі, — пояснила Маґрат. — Заявив, що за навмисне розповсюдження підривної брехні. І ще сказав, що кожен, хто стверджуватиме інше, побачить його підземелля — але ненадовго. І додав, що Веренц помер від природних причин.
— Ну, вбивство — цілком природна причина смерті для монарха, — сказала Бабуня. — Не розумію, чого герцог так по-дурному на це реагує. Он коли старого Тарґума вбили, то його голову насадили на жердину, святкові багаття палили, а в замку тиждень не просихали на радощах.
— Пам’ятаю-пам’ятаю, — сказала Тітуня. — Ту голову потім провезли по всіх селах, щоб усі бачили, що він мертвий. Дуже переконливо було. Особливо для нього самого. У нього з обличчя не сходила усмішка. Гадаю, саме так він і хотів би піти з цього світу.
— Хай там як, а з нинішнього нам варто очей не спускати, — сказала Бабуня. — Я підозрюю, він може виявитися дещо розумнішим, ніж є на вигляд. Це в королях кепська риса. І, схоже, він уявлення не має про повагу до інших.
— До мене вчора приходив якийсь чоловік і питав, чи не хочу я сплатити податки, — повідомила Маґрат. — Я сказала, що ні.
— Він і до мене приходив, — сказала Тітуня Оґґ. — Але Джейсон і Вейн вийшли до нього і розтлумачили, що ми в це не граємо.
— Такий маленький, лисий, у чорному? — задумливо спитала Бабуня.
— Так, — одночасно відповіли її колеги.
— Він у мене біля дому ховався в малині, все щось видивлявся, — сказала Бабуня. — От тільки коли я вийшла спитати, чого йому треба, то втік.
— А я дала йому два пенси, — зізналася Маґрат. — Він сказав, що якщо він не змусить відьом платити податки, його в замку катуватимуть…
Герцог Шельметь уважно роздивлявся дві монетки на своїй долоні.
Тоді підвів погляд на збирача податків.
— Ну?
Збирач податків відкашлявся.
— Розумієте, сер… Я пояснив їм необхідність оплачувати регулярне військо і те пе, а вони спитали, нащо, і я сказав, що для захисту від розбійників і те пе, а вони сказали, що розбійники ніколи їх не турбували.
— А про громадські роботи казав?
— О, так. Я вказав, що треба будувати і лагодити мости і те пе.
— І?
— Вони сказали, що не користуються мостами.
— Ну звісно, — тоном знавця сказав герцог. — Чорні чаклунки не можуть здолати переправу через струмуючу воду.
— Не впевнений, сер. По-моєму, відьми можуть здолати будь-які перепони.
— Ще щось вони робили? — спитав герцог.
Збирач податків несвідомо крутив ґудзика на мундирі.
— Ну… Я пояснив, як вчасне надходження податків допомагає зберігати спокій у королівстві…
— І?
— Вони сказали, що краще б правитель королівства подбав про власний спокій. А потім подивилися на мене, сер.
— Як це?
Герцог обхопив своє тонке обличчя долонею. Він був у захваті.