— Що бачу я? Передо мною кинджал?[22] — пробурмотів він.
— Гм… Ні, мій пане. Це, розумієте, носовичок. Якщо придивитеся, різницю помітити неважко: у носовичка не такі гострі краї.
— Розумничок, — промимрив герцог.
«Ні, він божевільний на всі сто, — подумав блазень. — Остання клепка вилетіла. Мізки вже так перекрутило, що можна замість штопора використовувати».
— Опустися на коліна поруч зі мною, мій блазню.
Блазень виконав наказ. Герцог поклав йому на плече долоню, обмотану потемнілим від крові бинтом.
— Чи вірний ти мені, блазню? — спитав він. — Чи можу я покластися на тебе?
— Я присягав бути зі своїм паном до смертної години, — прохрипів той.
Герцог наблизив своє божевільне обличчя впритул до блазневого, і той поглянув просто у налиті кров’ю очі.
— Я не хотів, — змовницьки прошипів герцог. — Мене змусили. Я не хотів…
Вхідні двері розчахнулися. Отвір заповнила постать герцогині, що мала, загалом, аналогічні обриси.
— Ліонелю! — гаркнула вона.
Блазень був вражений миттєвою зміною в герцогових очах. Безумний червоний вогонь зник, усмоктався всередину черепа, а натомість прийшов такий знайомий блазневі жорсткий блакитний погляд. Блазень здогадувався, що це ще жодним чином не означало, ніби герцог отямився. Навіть холод його притомності був, на свій лад, божевільним. Розум герцога працював, як годинник — і, як і годинник, періодично видавав «ку-ку!».
Лорд Шельметь спокійно підвів очі.
— Так, моя люба?
— Що це все означає?
— Гадаю, це все через відьом, — відповів лорд Шельметь.
— Не думаю, що… — почав був блазень. Але погляд леді Шельметь не просто затулив йому рота, а й майже увігнав його самого в стіну.
— Це ясно, ідіоте, — сказала вона.
— Я — блазень, моя пані.
— Яка різниця, — кинула вона і знову обернулася до свого чоловіка.
— Отже, — похмуро сказала вона, — вони знову тебе ігнорують?
Герцог знизав плечима.
— Як же я можу опиратися чарам? — сказав він.
— Словами, — ляпнув блазень і тут-таки про це пошкодував. Тепер обоє дивилися на нього.
— Що? — перепитала герцогиня.
З розгубленості блазень упустив мандоліну.
— В… в Гільдії, — почав він, — нас вчили, що слова можуть бути сильнішими навіть за чари.
— Бовдур! — сказав герцог. — Слова — це просто слова. Набір складів. Слово — не камінь… — він зробив паузу, смакуючи новонароджений афоризм, —…ока не виб’є[23].
— Мій пане, деякі слова таки можуть, — сказав блазень. — Брехун! Узурпатор! Убивця!
[22] Цитату з п’єси Шекспіра «Макбет» подано в перекладі Бориса Тена. — Прим. пер.
[23] В оригіналі герцог «винаходить» англійську приказку «stick and stones may break my bones, but words will never hurt me» («кийок і каміння можуть зламати мої кістки, але слова мене не поранять»), яку зазвичай використовують діти у відповідь на образи з боку однолітків. — Прим. пер.