— Звісно, вони ж…
— Ні, це не магія в прямому розумінні. Їх, схоже, просто дуже поважають. Вони ж зцілюють і все таке. Усе це досить дивно. Горяни ніби бояться їх і водночас пишаються ними. Виступ проти них може потягти певні ускладнення.
— Я починаю думати, — похмуро сказала герцогиня, — що тебе вони теж причарували.
Насправді герцог був заінтригований. Влада над людьми дійсно завжди діяла на нього ніби якісь темні чари (власне, це було головною причиною, з якої він одружився з герцогинею). Він непорушно втупився у камін.
— А насправді ж, — промовила герцогиня, яка одразу впізнала цю лиховісну посмішку, — тобі все це подобається, чи не так? Відчуття небезпеки… Згадай, як ми були молодятами; всі ті батоги з вузликами…
Вона клацнула пальцями перед скляними очима чоловіка. Той стрепенувся.
— Нічого подібного!
— То що ж ти збираєшся робити?
— Чекати.
— Чекати?
— Чекати й думати. Терпіння — одна з найбільших чеснот.
Герцог відкинувся в кріслі. Хижа посмішка на його обличчі більше пасувала б мільйонорічній скелі. Раптом одне його око почало сіпатися.
Крізь бинти на його долонях повільно сочилася кров.
Хмари знов осідлав повний місяць.
Бабуня Дощевіск подоїла та нагодувала кіз, згребла попіл в каміні, завісила люстро і витягла з-за дверей мітлу. Вона вийшла з будинку, замкнула за собою чорний хід і повісила ключ на традиційний гвіздок у туалеті.
Цього було достатньо. В історії вівцескельного відьомства було зафіксовано тільки один випадок проникнення зі зломом до будиночка відьми. Пізніше власниця будиночка стверджувала, що вважає сам факт злочину найсуворішим покаранням для злочинця.[15]
Бабуня сіла на мітлу і без особливої впевненості пробурмотіла кілька слів. Після кількох спроб вона злізла, подлубалася в прутті й спробувала ще раз. На кінчику мітли з’явився натяк на непевне світіння, але воно швидко згасло.
— Холера, — тихо висловила вона свої почуття.
Вона уважно роззирнулася, чи нема кого поруч. Поруч, однак, виявився лише борсук, який, почувши тупіт відьми, вистромив морду з заростей — і побачив Бабуню, що мчала стежкою з мітлою напереваги. Раптом чари запрацювали, і вона ледве встигнула скочити на мітлу за мить до того, як та рвонула в небо з витонченістю однокрилої качки.
З-над верхівок дерев долинула приглушена лайка, адресована всім видам гномської технології.
Більшість відьом воліють мати хатинки в безлюдних місцинах, з традиційними крученими димарями та порослими травою солом’яними стріхами.
Бабуня Дощевіск такий підхід схвалювала: якщо вже хочеш бути відьмою — зроби так, щоб усі знали, що ти відьма.
Втім, Тітуня Оґґ мало переймалася тим, що знають інші, і ще менше — тим, що вони думають. А відтак проживала в будиночку з дещо надмірною кількістю різьби та ліпнини посеред міста Ланкр і водночас — у центрі своєї персональної міні-імперії.
Численні доньки та невістки, дотримуючись усталеної черги, приходили до неї готувати та робити прибирання. Будь-яка рівна поверхня була вставлена декоративними предметами та сувенірами, доправленими тими членами сімейства, котрим довелося побувати в далеких краях.
Сини та онуки забезпечували її дровами, ремонтували ґонт на даху, чистили димар; винна шафка була щільно заставлена пляшками, а кисет біля її крісла-гойдалки завжди був повний тютюну. Над вогнищем було акуратно випалено величезний напис «Матір». Жоден диктатор в історії не досягав такої цілковитої влади над своїм народом.
Тітуня Оґґ також тримала величезного сірого одноокого кота на прізвисько Ґрібо[16], який присвячував своє життя сну, харчуванню та збільшенню й без того незліченного котячого сімейства, всі члени якого перебували в кровозмісному зв’язку. Почувши звук незграбного приземлення Бабуниної мітли на задньому дворі, він розплющив своє єдине око, схоже на яскраво-жовте віконце до пекла. З притаманним його племені інстинктом він одразу розпізнав у Бабуні запеклу котоненависницю й безгучно зник під кріслом.
Маґрат уже манірно сиділа перед каміном.
Один із непорушних законів магії полягає в тому, що особи, які практикують чародійство, не можуть змінити свою зовнішність на хоч трохи тривалий час. Їхні тіла набувають свого роду звички до сталої форми, що поступово повертає їх до оригінального вигляду. Але Маґрат усе одно намагалася обійти цей закон. Щоранку її волосся було довгим, густим та білявим, хоча до вечора постійно поверталося до звичного стану безладних кучериків. Аби нівелювати цей ефект, вона намагалася прикрашати зачіску фіалками та первоцвітом. Та результат жодним чином не виправдовував її надій. Складалося враження, що на голову їй упав вазон із чийогось балкона.
— Вечір добрий, — сказала Бабуня.
— Рада зустрічі при місячному світлі, — ґречно відповіла Маґрат. — Й благословенне сяйво зірок спадає на…
[15] Сама вона нічого не робила, просто пізніше, коли зустрічала його в селі, усміхалася дещо дивною усмішкою. Після трьох тижнів очікування на неминучу кару він не витримав і вирішив змінити життя; а саме: переїхав на інший край континенту, став взірцевим громадянином і більше ніколи не повертався додому. — Прим. авт.
[16] Кіт Ґрібо надалі фігурує в цілій низці романів серії «Дискосвіт» у більш чи менш важливих ролях. Саме слово «greebo» вживалося у сленгу для позначення «неформала», який слухає важку музику (метал, панк тощо). — Прим. пер.