— Професійна династія, сер, — пояснив блазень, квапливо додавши: — Прошу.
Герцог знову посміхнувся, але блазень був надто знервований, щоб розібрати, посмішка це чи вишкір.
— Ти ж тутешній, чи не так? — спитав герцог.
— Так, ша… так, сер.
— В такому випадку, ти знаєшся на місцевих забобонах і такому іншому?
— Гадаю, так, сер, я вас прошу, сер.
— Чудово. Де ти спиш, о мій вірний блазню?
— У стайнях, сер.
— Відтепер можеш спати в коридорі під дверима моїх покоїв, — милостиво повідомив герцог.
— Ох!
— А зараз, — промовив герцог так солодкаво, що голос його обволік блазня, як патока пудинг, — зараз розкажи мені про відьом…
Тієї ночі замість густої й теплої соломи королівських стаєнь блазень спав на чудовій королівській плитці у коридорі, де гуляли протяги.
— Який ідіотизм, — сказав він сам собі. — Але звеселімося — може, це ще не цілковитий ідіотизм?
Він неспокійно куняв, й уві сні йому постійно марилась розмита постать, що навіщось всіляко намагалася привернути його увагу. Тож він лише нечіткими уривками чув розмову лорда та леді Шельметь по той бік дверей.
— Протягів таки помітно поменшало, — неохоче визнала герцогиня.
Герцог відкинувся в кріслі й посміхнувся дружині.
— Ну? — спитала вона. — Де ж ті відьми?
— Сонечко, камергер таки мав рацію. Схоже, відьми тримають місцеве населення в покорі. Гвардійський сержант — і той повернувся з порожніми руками.
«Руками…» Тяжким зусиллям волі він придушив нав’язливу думку.
— Накажи його стратити, — швидко сказала вона. — Для прикладу іншим.
— Люба, якщо ми приймемо таку методику дій, то рано чи пізно в нас залишиться один-єдиний солдат і нам доведеться наказати йому перерізати свою власну горлянку для прикладу самому собі. Між іншим, — м’яко додав він, — здається, в палаці щось поменшало прислуги. Ти знаєш, що я ніколи не втручаюся в…
— То й не втручайся, — відрубала вона. — Домогосподарство веду я. І лежнів не терпітиму.
— Не сумніваюся, тобі видніше, але…
— Я питаю, що там з тими відьмами? Ти що, збираєшся склавши руки дивитися, як проростає пагін, здатний зруйнувати наше майбутнє? Дозволиш цим відьмам зневажати тебе? І ще — що там з короною?
Герцог знизав плечима:
— Не маю сумніву, вона лежить де-небудь на дні річки.
— А як щодо малюка? Його справді віддали відьмам? Вони приносять людські жертви, як ти думаєш?
— Схоже, що ні, — відповів герцог.
Помітно було, що герцогиню це дещо розчарувало.
— Ці відьми, — сказав герцог. — Скидається на те, що вони причарували місцевих.