— НЕ ЧУЮ!
— Ми маємо зурочувати людей! — хором відрапортували вони, стаючи струнко і дивлячись просто перед собою, аби не зустрічатися поглядами з гномом.
Г’юл промарширував у зворотному напрямку.
— Хто ви такі?
— Ми — потвори, Г’юле!
— Які саме потвори?
— Чорні й нічні! — скричали вони, нарешті входячи в роль.
— Наскільки чорні й нічні?
— Лиховісно нічні й чорні!
— Чи ви замислюєте чорні справи?
— Достоту так!
— І потай?
— Достоту так!
Г’юл випростався на весь свій зріст, скільки того було.
— Хто-ви-такі? — заволав він.
— Ми — лиховісні, нічні й чорні потвори, які потай замислюють чорні справи!
— Так!
Тремтячим пальцем він вказав у напрямку сцени, й цієї миті драматичне натхнення пронизало творчі центри в його голові; понизивши голос, він вимовив:
— А тепер ідіть туди й відсмаліть, як у пеклі. Не заради мене. Не заради триклятого капітана, — він перекотив з куточка у куточок вуст уявний недопалок сигари, поглибше наcунув уявний олов’яний шолом і проскреготів: — Але заради капрала Вальковськи та його собачєтка[57]!
Відьми втупилися в нього, не знаючи, що й думати.
Тут хтось гримнув бляшаним листом — і чари миттєво розвіялися.
Г’юл закотив очі. Він виріс у горах, де грози переступали з вершини на вершину на ногах із блискавиць. Він пам’ятав буревії, після яких гори набували нової форми, а зі схилів зникали цілі ліси. Удар в бляшаний лист чомусь був мало схожий на них, як би сильно по цьому листу не гатили.
«Тільки раз, — подумав він, — один тільки раз. Нехай у цей єдиний раз усе піде як слід».
Він розплющив очі і втупився у відьом.
— Чого поставали? — скрикнув він. — Вперед, і прокляніть усіх як слід, нехай їм грець!
Вони рвонули на сцену. Гном провів їх поглядом, і тут Томджон постукав його по маківці.
— Г’юле, корона загубилася.
— М-м-м? — перепитав гном, чия уява саме щосили заходилася над пошуками способів створити громо-блискавкову машину.
— Корона загубилася, Г’юле. А я ж маю бути на сцені в короні.
— Та ну, має бути на місці. Ота велика, з червоними скельцями, дуже солідна — ми нею користалися в отому місті з великим майданом…
[57] Фанатські енциклопедії Дискосвіту та обговорення на форумах переважно одностайні щодо того, що капрал Вальковськи — збірне ім’я, яке відсилає до фільмів про Другу світову війну та типового персонажа з польським прізвищем. Під «собачєтком» Пратчетт міг мати на увазі історію йоркширського тер’єра Смокі, який попри «небойову» зовнішність став відомим військовим собакою, теж у часи Другої світової. — Прим. ред.