— Дівчинко моя, не повіриш, я й сама вмію читати. Що тут у нас… «В коло всі, й що де знайшла, кидай кожна до котла…»[52] А це ще що таке?
— Есме, просто наш Джейсон вчора колов свиню.
— По-моєму, Ґіто, цих тельбухів стане на два непогані обіди.
— Бабуню!
— Я тільки кажу, що в Хапонії он люди голодують — вони б від цього носа не вернули… Та добре, добре. «Додавай зерна пшениці та насіння сочевиці»? А як же жаба?
— Бабуню, будь ласка! Ти все затримуєш. Ти ж добре знаєш, що Тітуня Пташко була категорично проти непотрібної жорстокості. Цілком годиться й рослинний білок.
— Тобто тритонів та філе василіска не буде теж?
— Не буде, Бабуню.
— А тигра тельбухів заклятих?
— А це є, ось тримай.
— Що це за фігня, даруйте мою хапонську?
— Тельбухи тигра. Наш Вейн купив їх у купця з далеких країв.
— Ти впевнена?
— Вейн у нього спеціально уточнив.
— Як на мене, це просто тельбухи, та й годі. Ну добре, добре. «Булькай, пихкай, чахкай, чан, хай іде туман-дурман…» Маґрат, чому казан НЕ БУЛЬКАЄ?
Томджон прокинувся в холодному поту. В кімнаті було темно. Надворі крізь звичний для цього міста туман пробивалося кілька зірок та чулися пересвистування і кроки нічних грабіжників, що пересувалися вулицями в своїх суворо законних справах.
В сусідній кімнаті панувала тиша, але в щілині під дверима він бачив відблиск свічки.
Він повернувся до сну.
На іншому березі набухлої ріки і собі прокинувся блазень. Йому все одно було непросто заснути, бо він зупинився в Гільдії блазнів — не за власним вибором, а через те, що герцог не видав йому грошей ні на що інше. Холодні стіни викликали забагато спогадів. Крім того, якщо добре прислухатися, можна було розібрати тихі схлипування та уривчасте скімлення зі сторони гуртожитку, де студенти з жахом споглядали за неухильним наближенням свого майбутнього.
Він збив тверду, ніби камінь, подушку й неспокійно приготувався заснути — заснути, і, можливо, бачить сни[53].
— Розігріти й помішувати, гм. Але не вказано, наскільки саме розігрівати і як довго помішувати.
— Тітонька Пташко радила перевіряти готовність, вливаючи дрібку варива в чашку з холодною водою, як роблять із патокою для ірисок.
— Як шкода, Маґрат, що ніхто з нас не прихопив на шабаш якої-небудь чашки!
— Есме, продовжуймо. Світанок ось-ось.
— Просто не звинувачуйте мене, якщо це не спрацює. «Мавпи шерсть і…» У кого мавпи шерсть? А, дякую, Ґіто. Щоправда, як на мене, це більше схоже на котячу шерсть — але проїхали. «Мавпи шерсть і мандрагора» — дуже здивуюся, якщо це справжня мандрагора — «черевика язичок»? Трішки гумору, я так бачу, еге ж?
— Швидше!
— Та добре, добре. «Крик сови і світлячок; хай булькоче казанок».
— А знаєш, Есме, це не так уже й несмачно.
— Це не для пиття, дуенья ти дурна!
Томджон різко сів на ліжку. Вони повернулися: ті самі обличчя, ті самі сварливі голоси, перекручені часом та простором.
[52] Перший та деякі подальші фрагменти рецепту з приготування відьомського варива взято з п’єси Шекспіра «Макбет» (дія IV, сцена 1). Решта належить Пратчетту, тоді як відповідні ремарки Бабуні (щодо жаби, василіска тощо) ґрунтуються саме на шекспірівських рядках. При перекладі використано український переклад «Макбета» Бориса Тена за участі Віктора Гуменюка. — Прим. пер.
[53] Рядок зі знаменитого монологу Гамлета «Бути чи не бути» подано в перекладі Ольги Тільної. — Прим. пер.