Власник обличчя багатозначно погойдував метальною сокирою.
— Ти б ото порадив своєму другові трохи менше веселитися, — запропонував він. — А то розважатиме демонів у пеклі!
Г’юл спробував краще роздивитися його крізь завісу алкогольного туману.
— Т-ти хто? — нарешті спитав він.
— Бийшолом Буревій, — сказав гном, ляснувши себе по обтягнутих кольчугою грудях. — І я кажу, що…
Г’юл придивився пильніше.
— Та ж я т-тебе знаю, — сказав він. — У тебе косметична фабрика на Замикацькій вулиці. Тільки минулого тижня я в тебе купив добру партію гриму…
Обличчям Буревія промайнула тінь паніки. Він перелякано схилився над столом.
— Тихше, ну тихше ж, — прошепотів він.
— Згадав, фабрика називається «Ельфійські парфуми та рум’яна»! — радісно продовжив Г’юл.
— Дуже якісний товар, — додав Томджон, намагаючись втриматися на крихітній лаві. — Особливо «Машкара трупно-зелена номер 19». Батько каже, що т-такої більше ніде не знайдеш. Перший клас.
Гном розгублено зважив сокиру в руці.
— Гм, ну… — сказав він. — Ох. Так. Ну… Дякую. Майте на увазі — у нас добірні інгредієнти…
— А оцим їх подрібнюють? — безневинно поцікавився Г’юл, вказуючи на сокиру. — Чи ти сьогодні вихідний?
Брови Буревія сповзлися докупи, ніби пара тарганів для секретної розмови.
— Ви ж із театру, еге ж?
— Точно, — підтвердив Томджон. — Мандрівні актори. Тобто зараз осілі, — виправився він. — Тільки, ха‑ха, сідалище моє постійно зісковзує.
Гном полишив сокиру й сів на сусідню лаву. Його обличчя раптом запроменіло ентузіазмом.
— Ходив до вас минулого тижня, — повідомив він. — Збіса сподобалося! Показували про дівчину і хлопця, але її віддали за того старого, а про того хлопця сказали, що він помер, то вона чахла-чахла та й отруїлася, а потім виявилося, що той чоловік був зовсім іншим, але не міг їй сказати, тому що…
Гном замовк і висякався.
— Словом, усі померли, — підсумував він. — Так трагічно — не посоромлюся зізнатися, що я всю дорогу додому ридав. Ця дівчина була така бліда…
— «Номер 19» і шар пудри, — життєрадісно сказав Томджон. — І трохи тіней під очима.
— Га?
— Ну й пару згорнутих хустинок під жакет, — додав Томджон.
— Про що він? — розгублено спитав гном, звертаючись до високоповажної, хай би як неоднозначно це зараз не звучало, публіки.
Г’юл усміхнувся у свій кухоль.
— Хлопче, а цитони-но їм монолог Ґреталіни, — сказав він.
— Завиграшки.
Томджон рвучко встав, сильно вдарився головою об стелю, знову сів і врешті-решт у вигляді компромісу став навколішки. Притиснувши руку до того місця, де за іншого поєднання хромосом міг би бути бюст, він розпочав:
— «Неправду кажуть, ніби зараз літо…»