37 РДАДА. — Ф. 79, оп. 1, 1688, спр. 4, арк. 238–240; Станіславський В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. Документи. — С. 122–123.
38 Станіславський В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила // Український історичний журнал. — 2002. — № 4. — С. 116.
39 Станіславський В. Військове співробітництво та пошук політичної взаємодії Запорожжя й Речі Посполитої в 1686–1689 рр. — С. 227.
40 Станіславський В. Військове співробітництво та пошук політичної взаємодії Запорожжя й Речі Посполитої в 1686–1689 рр. — С. 227.
41 Бантыш-Каменский Д. Н. Обзор внешних сношений России. — Т. 3. — Москва, 1897. — С. 159.
42 Станіславський В. Гетьман Андрій Могила і запорозькі козаки // Київська старовина. — 1999. — № 3. — С. 155–162; Станіславський В. Поїздка «товмача» гетьмана Андрія Могили до Білогородчини і Криму. — С. 305–310.
43 Станіславський В. Військове співробітництво та пошук політичної взаємодії Запорожжя й Речі Посполитої в 1686–1689 рр. — С. 224.
44 Чарт. — Од. зб. 422, арк. 313; Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej. — S. 73.
45 Станіславський В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. — С. 112.
46 АГАД. — Ф. «АПП», № 47, т. 2, арк. 162.
47 Дополнения к актам историческим. — Т. XI. — С. 150.
48 Дополнения к актам историческим. — Т. XI. — С. 239.
49 Чарт. — Од. зб. 422, арк. 64.
50 Станіславський В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. — С. 118.
51 РДАДА. — Ф. 79, оп. 1, спр. 235, арк. 261; Станіславський В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. Документи. — С. 127.
52 Осолін. — Од. зб. 876, арк. 35; Андрусяк М. До історії правобічних козаків // ЗНТШ. — Львів, 1930. — Т. 100. — С. 62.
НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН ВІД ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ
Гришко Іванович
1689–1692
Зважаючи на різні причини, головною з-поміж 7 яких є брак повноцінної документальної бази, українська історіографія майже обійшла увагою життя та діяльність наказного гетьмана Правобережної України від імені польського короля Григорія Івановича (в історичній літературі більше відомий як Гришко). Він був призначений на цю посаду універсалом Яна III Собеського від 4 травня 1689 р. і здійснював керівництво правобережним Військом Запорозьким до своєї смерті влітку 1692 р. Окремі згадки, які стосуються біографії Гришка, знаходимо в працях вітчизняних істориків1. Певні відомості про його життєдіяльність подають також польські науковці2. Спираючись на дослідження попередників та використовуючи новознайдені в архівосховищах Польщі документи і матеріали, пропонуємо ознайомитися з маловідомими сторонами діяльності цього козацького гетьмана.
Гришко був серед перших козацьких полковників, яким, згідно зі спеціальною постановою вального сейму Речі Посполитої у лютому 1685 р., дозволялося здійснювати військово-політичну діяльність на теренах Правобережної України. Виконуючи положення вищого законодавчого органу польсько-литовської держави і керуючись «приповідним» листом гетьмана Андрія Могили, Гришко протягом кількох місяців набрав до військової служби близько 300 козаків, які того ж року були використані королівським урядом для витіснення з території Центральної та Південно-Східної Європи турецько-татарських сил. Першу документальну звістку про козацького полковника Гришка знаходимо у «Щоденнику…»3 коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яблоновського, який відображав події походу польських та козацьких підрозділів до Буковини, Молдавії й Волощини протягом 1685 р. Під час виправи Гришко очолював піхотний козацький полк, який у складі об’єднаних польсько-українських сил пройшов з боями територією, захопленою турками і татарами. 29 вересня, переправившись через р. Прут, союзницькі війська підійшли до с. Боян. Тут ними був організований оборонний табір, який складався з 13-тисячного польського війська, 3 тисяч українців і 2 тисяч литовців4. Вранці 1 жовтня близько 30 тисяч татар і 12-тисячний корпус Солімана-Баші атакували правий фланг армії С. Яблоновського. Саме там розміщувалися козаки під керівництвом гетьмана А. Могили та полковників С. Палія й Гришка. Певний час витримуючи натиск переважаючих сил противника, козацькі полки після тригодинного бою почали відступати до центру. Їм на допомогу надійшло близько десятка литовських корогв, після чого фронт знову вирівнявся. Мало того, відбивши ворожу атаку, українці перейшли у контрнаступ. Як свідчив очевидець тих подій: «Гришко-полковник погнався за вал Боянський, далеко пішов з кільканадцятьма козаками за татарами»5. Захопившись погонею, вони не помітили, що опинилися серед переважаючих сил противника, а тому п’ятеро козаків потрапили в полон, інші ж під керівництвом Гришка відступили, скориставшись густими чагарниками, неподалік від місця сутички6.
На честь цього походу С. Яблоновським була складена поема під назвою «Pamiętne wprowadzenie wojska z ciesni Bukowinskiey…», яка в друкованому вигляді вперше побачила світ у 1745 р. в Замості. Чимало її рядків присвячувалося подвигам хоробрих та мужніх українських козаків. Автор згадував і про «сміливого полковника» Гришка, який разом з гетьманом Могилою, полковниками Палієм і Апостолом відзначився у буковинсько-волоській виправі й був справжнім «рицарем і молодцем»:
Після повернення на Правобережну Україну полковник Гришко отримав наказ від А. Могили (січень 1686 р.) укласти реєстр свого підрозділу з метою отримання грошей, які їм мав передати королівський «комісар над козаками», хелмський каштелян Станіслав Дружкевич. Окрім того, як засвідчував гетьманський лист, він мав очікувати чергового наказу від коронного гетьмана С. Яблоновського та миритися з тим, що «польські корогви мають мешкати в козацьких квартирах»8.
20 квітня коронний гетьман направив спеціальний наказ («ординанс») до Гришка, щоб той вирушив під Вінницю на з’єднання з корогвами ротмістра К. Завіши9. Однак полковник затримався з його виконанням, а тому 18 травня 1686 р. отримав повторну вказівку рухатися до Язловця на з’єднання з полками С. Палія, М. Булиги, С. Корсунця, Макухи та Булук-Баші й перебувати під загальним керівництвом гетьмана Могили10. Зважаючи на плани польського військового командування, 24 травня всі козацькі підрозділи мали зібратися біля язловецької фортеці для подальшого походу до Молдавського князівства. Однак правобережний гетьман зі старшиною спізнився з виконанням цього завдання. Однією з причин цього було те, що козацькі підрозділи намагалися у цей час оволодіти Баром і Меджибожем, де закріпилися турецькі залоги. Іншою причиною було небажання більшості полковників підкорятися наказам гетьмана А. Могили, а тому згодом вже сам король надіслав персональні «ординанси» до козацької старшини.
Наприкінці червня Гришко отримав від Яна III Собеського наказ прибути під Язловець. Після того як козацькі полки все ж таки зібрались у визначеному місці, польський король окремим універсалом призначив «неслухняні» полки Гришка, П. Апостола-Щуровського, С. Палія та С. Корсунця до складу своєї армії, а підрозділи гетьмана Могили залишив для охорони польських комунікацій на Поділлі.
У другій половині 1686 р. підрозділ Гришка (близько 400 чол.) разом з іншими козацькими полками (всього близько 2500 осіб) взяв активну участь у черговому поході армії Речі Посполитої до Молдавії, який очолював визнаний у Європі «переможець Відня» Ян III Собеський. Частини українського козацтва входили до складу 36-тисячного польського війська. «Його Королівська Милість, здійснюючи свої славні плани, хоче помститися за пролиту кров предків і народу свого, вирішив витіснити татар з Буджака і дійти до Чорного моря… постановив завтра рушити на Бессарабію…»11 — свідчив 5 серпня того ж року про плани уряду Речі Посполитої посол Венеції у Польщі Альберті. Ян III Собеський, за висловом польського історика З. Вуйцика, вже не був тим «Собеським з-під Хотина і Відня»12, а його армія не здобула в цьому поході переконливих перемог над турками і татарами. Втім і тут козацькі полки Правобережної України відзначилися своїм воєнним мистецтвом під час локальних сутичок з ворогом. За підрахунками вчених, у Молдавському поході 1686 р. загинуло близько трьохсот козаків13.
Після смерті на початку 1689 р. гетьмана А. Могили польський король, який особисто опікувався козацтвом Правобережної України, виступив з пропозицією на варшавському сеймі: «…що з козаками робити, і якого їм дати Гетьмана»14. У результаті згоди польських законодавців і консультацій з представниками козацької старшини, король універсалом від 4 травня проголошує наказним гетьманом правобережного Війська Запорозького полковника Гришка.
«…Знаючи добре належну Вірності Твоєї до Речі Посполитої вірність і зичливість… виявлену його у справі рицарській охоту і до служби нашої зичливість, його наказним Війська нашого Запорозького настановляємо і проголошуємо»15, — засвідчує цей документ. Король також запевняв Гришка, що незабаром йому будуть надані всі атрибути гетьманської влади — козацькі клейноди, які після смерті А. Могили зберігались у коронного гетьмана С. Яблоновського.
Призначення нового гетьмана Правобережної України було вигідним Польщі з огляду на її геополітичні плани, які вона висувала під час переговорів з Османською імперією протягом 1688–1692 рр. Від імені країн «Священної ліги» польські дипломати вимагали у турків виселити з Північного Причорномор’я в Азію татарські орди (Буджацьку, Очаківську та Ногайську), а всі українські землі між Дніпром і Дунаєм разом з Молдавією і Валахією віддати татарам16. Очевидно, гетьманування Гришка давало змогу Яну III Собеському заявляти про те, що коли південно-східне Правобережжя належить Війську Запорозькому, а воно, в свою чергу, підкоряється королю, то згідно з принципом «uti possidetis» («як володієте, так і володійте») територія «між Дніпром і Дунаєм» має належати Речі Посполитій.
Влітку 1689 р. козацьке військо на чолі з гетьманом Гришком за укладеним під с. Кашперовцями реєстром («компутом») налічувало п’ять полків. До першого полку, який перед тим очолював А. Могила, входила старшина у складі генерального писаря, генерального обозного, генерального осавула, генерального хорунжого, бунчужного, підосавула а також пушкарів (3 чол.), довбуша, сурмача, прапороносця і капелана, рядових козаків налічувалося 93 особи. Полк самого Гришка складався з полкових писаря, хорунжого, осавула, підосавула, судді, сотенних отаманів (38 чол.), сотників, хорунжих, осавулів (по 5 чол.), козаків — 514. У полковника Іскри (Захарія — ?) було 17 старшин та 280 чоловік «черні». Полк Самуся налічував 4 старшини і 150 козаків. До полку під керівництвом Макаренка входило 7 старшин і 161 козак. Крім того, до цього компуту було внесено ще 140 козаків, які за наказом С. Яблоновського здійснювали розвідку в татарських володіннях. Таким чином, за реєстром 1689 р. правобережне козацьке військо налічувало 1449 осіб17. Наприкінці тексту даного компуту також відзначалося, що до нього з різних причин не ввійшли козацькі відділи Барабаша, Булук-Баші, Михайла та Семена (близько 300–400 чол.). Слід відзначити, що у цей компут також не було внесено полки С. Палія та А. Абазина, які не бажали підкорятися Гришкові. Однак згодом вони вже не відмовлялися бути занесеними до реєстру. 30 травня 1690 р. С. Палій писав до короля: «Просимо про потребу нашу, бо козакам п. Гришка, гетьмана наказного, 6000 (злотих. — Т. Ч.) дали, а там стільки людей, як і в моєму полку, а тільки 2000 дали на людей моїх…»18
Тим не менш, Гришкові козаки все одно були невдоволені тими принципами, згідно з якими укладався компут, про що неодноразово скаржились польському комісару С. Дружкевичу. Той, у свою чергу, звертався до короля: «…Бонесана (представник папи римського. — Т. Ч.) менше ніж потрібно уконтенував»19. За словами хелмського каштеляна, цей нунцій, який отримав гроші від папи римського, обіцяв кожному з козаків по «2 твердих таляра», а видав лише по «10 злотих шелягами». Крім того, як засвідчував Дружкевич, Ф. Бонесана «не захотів дати на барви Булук-Баші»20.
Гришко, керуючи правобережними полками, продовжував політику свого попередника, що полягала у військовій співпраці з польською владою задля укріплення козацького устрою Правобережної України. У липні 1689 р. він разом з підрозділами комісара С. Дружкевича намагався відвоювати у турок стратегічно важливу фортецю Сороки на молдавському березі Дніпра. Цей намір закінчився невдачею, що, зрештою, не завадило одному з італійських «летючих листків» вмістити інформацію про битву польсько-українських військ з турками і татарами в Молдавії21.