СОЛОНИЙ: Лікарю, вже час! Уже пів на першу. (Вітається з Андрієм.)
ЧЕБУТИКІН: Зараз. Набридли ви мені всі. (До Андрія.) Якщо хто спитає мене, Андрійку, то скажеш, я зараз... (Зітхає.) Охо-хо-хо!
СОЛОНИЙ: Він зойкнути не встиг, як ведмідь його затяг в барліг. (Іде з ним.) Що ви крекчете, старий?
ЧЕБУТИКІН: Ну!
СОЛОНИЙ: Як здоров’ячко?
ЧЕБУТИКІН (сердито): Як масло коров’яче.
СОЛОНИЙ: Старий непокоїться даремно. Я дозволю собі трохи, я тільки підстрелю його, як вальдшнепа. (Виймає парфуми і бризкає на руки.) Ось вилив сьогодні цілий флакон, а вони дедалі тхнуть. Вони в мене пахнуть трупом.
Пауза.
СОЛОНИЙ: Так, мось-пане... Пам’ятаєте вірші? А він, бунтар, шукає бурі, неначе в бурях спокій є...
ЧЕБУТИКІН: Він зойкнути не встиг, як ведмідь його затяг в барліг. (Виходить із Солоним.)
Чути крики: «Гоп-гоп! Ау!».
Заходять Андрій і Ферапонт.
ФЕРАПОНТ: Папери підписати...
АНДРІЙ (нервово): Відчепися від мене! Відчепися! Благаю! (Виходить із візком.)
ФЕРАПОНТ: На те ж і папери, щоб їх підписувати. (Виходить у глибину сцени.)
Заходять Ірина і Тузенбах у солом’яному капелюсі, Кулигін проходить через сцену, кричачи: «Ау, Марійко, ау!».
ТУЗЕНБАХ: Це, здається, єдина людина в місті, яка радіє, що військові йдуть.
ІРИНА: Це зрозуміло.
Пауза.
ІРИНА: Наше місто спорожніє тепер.
ТУЗЕНБАХ (подивившись на годинник): Мила, я повернуся за мить.
ІРИНА: Куди ти?
ТУЗЕНБАХ: Мені потрібно в місто, потім... провести товаришів.
ІРИНА: Неправда... Миколо, чому ти такий неуважний сьогодні?
Пауза.
ІРИНА: Що вчора трапилося біля театру?
ТУЗЕНБАХ (нетерпеливий рух): Через годину я повернуся і знову буду з тобою. (Цілує їй руки.) Ненаглядна моя... (Вдивляється їй в обличчя.) Уже п’ять років минуло, як я люблю тебе, і все не можу звикнути, і ти здаєшся мені дедалі прекраснішою. Яке чарівне, чудове волосся! Які очі! Я заберу тебе завтра, ми працюватимемо, будемо багаті, мрії мої оживуть. Ти будеш щаслива. Тільки ось одне, тільки одне: ти мене не любиш!
ІРИНА: У цьому я безсильна! Я буду твоєю дружиною, і вірною, і покірною, але любові немає, як зарадити! (Плаче.) Я не любила ні разу в житті. О, я так мріяла про кохання, мрію вже давно, дні і ночі, але душа моя, як дорогий рояль, який замкнений і ключ втрачено.
Пауза.
ІРИНА: У тебе неспокійний погляд.