ІРИНА: Ви кажете: прекрасне життя. Так, але якщо воно лише видається таким! У нас, трьох сестер, життя не було ще прекрасним, воно глушило нас, як бур’ян... Течуть у мене сльози. Не варто... (Швидко витирає обличчя, посміхається.) Працювати потрібно, працювати. Тому нам невесело і дивимося ми на життя так похмуро, бо не знаємо праці. Ми народилися від людей, які зневажали працю...
Заходить Наталя Іванівна; вона в рожевій сукні із зеленим поясом.
НАТАЛЯ: Там уже снідати сідають... Я запізнилася... (Бігцем глипає у дзеркало, чепуриться.) Здається, зачесана непогано... (Побачивши Ірину.) Мила Ірино Сергіївно, вітаю вас! (Цілує міцно і тривало.) У вас багато гостей, мені, справді, ніяково... Вітаю, бароне!
ОЛЬГА (заходячи до вітальні): Ну, ось і Наталя Іванівна. Вітаю, моя мила!
Цілуються.
НАТАЛЯ: З іменинницею. У вас так багато відвідувачів, я збентежена надзвичайно...
ОЛЬГА: Годі, у нас всі свої. (Напівголосно злякано.) На вас зелений пояс! Мила, це не гоже!
НАТАЛЯ: Хіба є прикмета?
ОЛЬГА: Ні, просто не пасує... і якось дивно...
НАТАЛЯ (плаксивим голосом): Так? Але ж це не зелений, а скоріше матовий. (Прямує за Ольгою до зали.)
У залі сідають снідати; у вітальні ні душі.
КУЛИГІН: Бажаю тобі, Ірино, нареченого хорошого. Пора тобі вже одружуватися.
ЧЕБУТИКІН: Наталю Іванівно, і вам нареченого бажаю.
КУЛИГІН: У Наталі Іванівни вже є наречений.
МАРІЯ (стукає виделкою по тарілці): Вип’ю чарку винця! Ех-ма, життя малинове, де наша не пропадала!
КУЛИГІН: Ти поводишся на трійку з мінусом.
ВЕРШИНІН: А наливка смачна. На чому це настояне?
СОЛОНИЙ: На тарганах.
ІРИНА (плаксивим голосом): Фу! Фу! Яка гидь!...
ОЛЬГА: На вечерю буде смажена індичка і солодкий пиріг з яблуками. Слава Богу, сьогодні цілий день я вдома, увечері — вдома... Панове, увечері приходьте.
ВЕРШИНІН: Дозвольте і мені прийти ввечері!
ІРИНА: Прошу.
НАТАЛЯ: У них без витребеньок.
ЧЕБУТИКІН: Для любові однієї природа нас на світ зродила. (Сміється.)
АНДРІЙ (сердито): Припиніть, панове! Годі вже вам.
Заходять Федотик і Роде з великим кошиком квітів.
ФЕДОТИК: Одначе вже снідають...
РОДЕ (голосно і гаркавлячи): Снідають? Так, уже снідають...
ФЕДОТИК: Стривай хвилинку! (Робить світлину.) Раз! Стривай ще трохи... (Робить іншу світлину.) Два! Тепер готово!
Беруть кошик і прямують до зали, де їх стрічають доволі жваво.