Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ніяк не може здихатися цього сну. Чіпляє наживку, сідає навпочіпки біля води і закидає волосінь у Шпрее. Одразу закурює солдатську цигарку і довго не рухається, аж нарешті туман стелиться білизнóю крізь прибережні будинки, десь угорі, невидимі, гудять військові літаки, а глухими вуличками гасають і брешуть собаки.

Без людей інтер’єр набуває сталевого відтінку, коли ж людей повно, то зеленого, оптимістичного кислотно-зеленого. Крізь ілюмінатори сонце падає на горішню частину переділок (крен «Rücksichtslos[457]» незмінний — 23°27’) і ряд сталевих умивальників унизу. В кінці кожного гальюнного відсіку можна випити кави і повитріщатися на голих жінок у механічних автоматах «піп-шоу». У нижніх чинів дівчата підстаркуваті, не такі гламурні, геть не тевтонського штибу, а всі апетитні та расово правильні кралі дісталися, natürlich, офіцерам. Такі от нацистські викрутаси.

Сам по собі «Rücksichtslos» — приклад іншого пунктику, спеціалізації, бо це судно — судно Туалетне, тріумф німецької манії довести все до краю. «Якщо будинок природний, — торочили перші енергійні прибічники Туалетного Корабля, — то й родина, що живе у будинку, також природна, і будинок — видима того ознака — за димчастими окулярами і під стриженими їжаком посивілих чуприн ані дрібки віри у власні слова, жваві макіавеллісти ще не достигли для параної, — і якщо вбиральня у будинку — то будинок органічний! ха-хах» — виспівують і дражняться, показують пальцем на кремезного білопикого інженера із зализаним назад волоссям на проділ, той достеменно буряковіє і втуплюється у коліна під добродушні смішки колег, бо мало не забув про цей момент (сам Альберт Шпеєр у сірому костюмі зі слідами крейди на рукаві — обіперся на переділку позаду, руки на поясі, дуже схожий на американського кіноковбоя Генрі Фонду, він уже й думати забув про природність будинку, проте у нього пальцями ніхто не тицяє, чин має переваги). — «То виходить, що Туалетний Корабель для Kriegsmarine[458] — те ж саме, що туалет для будинку, бо ж Флот — природний, ми всі про це знаємо, ха-хах!» (Генеральський, а може, Адміральський сміх.) «Rücksichtslos» мав стати флагманом усієї Туалетної Geschwader[459], але квоти на сталь у Флоту забрали задля ракетної програми А-4. Так, це здається незвичайним, але треба пам’ятати, що на той час Деґенкольб уже очолив Ракетний комітет, тож мав достатньо повноважень і настирливості, щоб оббирати інші роди військ. Отже, «Rücksichtslos» — єдиний у своєму роді, тож, славні колекціонери старовинних кораблів, якщо ви є на ринку, покваптеся, бо «GE» уже поряд і до нього придивляється. Щастя, що хоч більшовики не накинули на нього оком, правда, Чарльзе? А Чарльз тим часом щось дряпає на своєму планшеті, ніби щось ретельно занотовує, а насправді записує спостереження про довколишні події. Наприклад: Всі вони стежать за мною, або Лейтенант Рінсо надумав мене вбити, ну і, безперечно, найнадійніше Він теж із них, і якоїсь ночі я таки його зловлю, а колега Чарльза Стів тим часом уже й забув про росіян, припинив інспекцію змивного клапана й уважно придивляється до цього Чарльза, бо пошукову команду собі не вибираєш, якщо ти тільки-тільки після школи, і ось тепер ти тут, у самісінькій сраці, і не хтось, а хлопчик на побігеньках… чи як його, той, хто завжди передасть? Хто я? Чого хоче від мене «GE»? Це що, якесь дивне покарання з боку компанії або, хай Бог милує, довічне заслання? Я — кар’єрист, і вони при бажанні можуть мене і двадцять років тут маринувати, і ніхто про те не знатиме, спишуть як накладні витрати. Шейла! А що я скажу Шейлі? Ми заручені. Ось її світлина (волосся кучериками, як хвилі у бурхливому морі, ну, як у Рити Гейворт, очі, якби то був кольоровий знімок, мали б золотаві повіки з рожевою облямівкою, а рот — наче булочка від хотдога на рекламному щиті). Ми на Бі-зон-Байю

Так, знаєш, коли ти молодий і дужий [«У-сі» у нашому випадку — це повний туалетний борт хвацьких хлоп’ят із самого Скенектеді в рогових окулярах і моряцьких черевиках, які виспівують цей речитатив], ти, як годиться, ходиш до церкви, і насправді дуже прикро, коли на тебе зненацька накидається зграя техаських комарів і відкидає назад років на двадцять. Ці хлопці навколо достоту такі самі, як і ти, може, когось із них ти навіть бачив сьогодні на вулиці, але не впізнав, бо розум твій наче у немовляти — через тих клятих комарів, які дісталися до тебе і наробили лиха. А ми насипали інсектициду, накидали, як бомб, цитронели, і все намарне, хлопці. Розмножуються швидше, ніж ми їх знищуємо, і що нам тепер — підібгати хвости, і хай вони собі тут живуть у Бізон-Байю, де моя дівчина Шейла змушена дивитись на огидну поведінку тих… почвар, невже ми дозволимо їм і далі існувати?

Так, важко сказати, хто з цих двох більший параноїк. Стіву вистачить нахабства, щоб наговорити на Чарльза. Серед кумедних графіті прийшлих математиків:

та інших подібних дурниць вони забиваються у вузьку ковбасу гальюна, двоє старо/молодих чоловіків, ноги підламуються і вже не дзвенять на похилій сталі палуби, постаті стають усе розмитішими, що більшає відстань, аж ось їх і геть не видно, тільки порожній відсік, S-подібні шпиці автоматів «піп-шоу», дзеркала на величезній кривій повторюють одне одного, кадр за кадром. Усе до самого кінця сегменту кривої — наче частина «Rücksichtslos», від цього судно видається вагітним і має право позачергового проходу. «Мораль екіпажу, — шепочуться хитруни на засіданнях у Міністерстві, — забобони моряків. Дзеркала опівночі. Але ж ми знаємо, адже так?»

Офіцерські ж гальюни обшито червоним оксамитом, оздоблено відповідно до Інструкції з техніки безпеки 1930-х, на всіх переділках — фотографіті, зображення Страхітливих Катастроф з Історії Німецького Флоту. Зіткнення, вибухи порохових погребів, затоплення підводних човнів — саме те, що треба, якщо ви офіцер і у вас закреп: хитруни часу не марнували. Командному складу діставалися цілі апартаменти, окремі душові та ванни у підлозі, манікюрниці (переважно з добровольців із BDM[462]), парильні, масажні столи. Тут — для рівноваги — переділки та стелі прикрашено величезними фотографіями Гітлера за різноманітними справами. А туалетний папір! А туалетний папір, квадратик за квадратиком, укритий карикатурами на Черчілля, Айзенгавера, Рузвельта, Чан Кайші, є навіть штатний карикатурист, він завжди на бойовому посту і за вашим замовленням на чистому папері намалює щось для знавців, котрі в усьому шукають незвичайного. З гучномовців лунав Ваґнер і Гуґо Вольф, яких транслювали з радіорубки. Сигарети безкоштовно. Гарно жилося на Туалетному Кораблі «Rücksichtslos», коли він борознив води між Свінемюнде і Гельґоландом, та всюди, де був потрібен, закамуфльований відтінками сірого, у стилі пограниччя століть, виступи з різкими тінями дивляться на вас від самого міделя, їх видно і з носа, і з корми, тож складно сказати, у який бік іде судно. Екіпаж живе по одному у каюті, у кожного власний ключ і рундук, переділки прикрашені бібліотечними поличками і пін-ап красунями… навіть були односторонні дзеркала, щоб сидів собі спокійненько, пеніс хилитався над крижаною морською водою в унітазі, слухав Народний приймач «VE-301» і спостерігав за пообідньою метушнею, діловитим тупотінням і розмовами. У загальних гальюнах грають у карти, перекупники приймають відвідувачів, сидячи на тронах зі справжньої порцеляни, а частина відвідувачів вишикувалася біля відсіку зовні (тихі черги, дуже ділові, дещо схожі на черги в банках), туалетні юристи дають поради, сюди приходять і йдуть геть всілякі відвідувачі, сутуляться підводники, що кілька секунд нервово поглядають на стелю, моряки з есмінців веселяться біля водостоків (гігантські водостоки! — тягнуться вздовж усього бімса і, навіть, подейкують, аж ген за дзеркала, на них може прилаштуватися 40 або навіть 50 натужних дуп, а внизу бурхає невпинна річка змивної солоної води), підпалюють скрутки туалетного паперу (це взагалі улюблена розвага) і кидають жовті вогняні кулі у воду вище за течією, а тоді регочуть зловтішно, коли сидільці нижче за водою один по одному із вереском підскакують над дучками, хапаються за обсмалені гепи і вдихають сморід спаленого лобкового волосся. Та й екіпаж самого Туалетного Корабля часом теж не проти безневинного розіграшу. Хіба забудеш випадок, коли корабельні розмітники Гьопман і Кройсс у розпал епідемії харчового отруєння 1943-го року під’єднали вивідну вентиляцію гальюна до вентиляції в каюті старшого помічника командира корабля. І той — давній служака на Туалетному Кораблі — дуже приязно посміявся над розіграшем, після чого перевів Гьопмана і Кройсса на криголам, де обидва телепні, великі знавці фекалій, заходилися споруджувати по всій Арктиці моноліти зі снігу та криги, віддалено схожі на велетенські балабухи гімна. Час від часу така споруда з’являється у всій своїй величі на крижаних полях, що дрейфують на південь, і викликає загальний захват.

Гарне судно, гарний екіпаж, щасливого всім Різдва і вдалого каботажу. Горст Ахтфаден, колись з «Elektromechanische Werke[463]», Карлсгаґен (ще одна назва випробувальної станції у Пенемюнде), геть не має часу на ностальгію за флотом. На нього полюють технічні розвідки трьох-чотирьох держав, і йому страшенно не пощастило, бо його підібрали Шварцкомандо, що, наскільки він знає, само по собі теж може виявитися державою. Вони інтернували його до Гальюна Вождів. Відколи його сюди запроторили, він побачив, як розкішна Ґерда і її Хутряне Боа виконують той самий номер 178 разів (він підважив монетний приймач і знайшов спосіб його обійти), а тоді перше збудження вляглося. Чого вони хочуть? Навіщо захопили покинуте у Кільському каналі судно? Чому британці нічого не роблять?

А ти ось як подивися на цю справу, Ахтфадене. Туалетний Корабель — це просто аеродинамічна труба. Якщо тензорний аналіз можна застосувати до турбулентності, придатний він буде і для історії. Мають же бути вузли, критичні точки… мають бути надпохідні переповненого і невситимого потоку, які можна прирівняти до нуля, розшукати ці точки… 1904-й був однією з них — 1904-й, коли адмірал Рождественський пройшов зі своїм флотом пів світу, щоб врятувати Порт-Артур, завдяки чому і з’явився на планеті твій нинішній поневолювач Енціан, то був рік, коли німці мало не стерли з лиця землі гереро, що викликало в Енціана доволі ексцентричне ставлення до виживання. То був рік, коли люди з Управління контролю за продовольством і ліками заборонили кокаїн у кока-колі, а це дало нам орієнтоване на смерть і алкоголь покоління янкі, просто ідеально готове до боїв Другої світової. То був рік, коли Людвіг Прандтль висунув гіпотезу про межовий шар і вивів аеродинаміку на орбіту, а ти потрапив саме сюди і саме тепер. 1904-й, Ахтфадене. Ха-ха! Цей жарт дотепніший за підсмажені дупи, ще б пак! А для тебе ще й корисний. Проти течії не попливеш, принаймні не за нинішніх обставин, коли хіба що номер собі можеш причепити і страждати, отак, друже. Або, якщо ти не годен відірватися від Ґерди та її Хутряного Боа, є інша пропозиція — знайди собі безрозмірний коефіцієнт. Ти в аеродинамічній трубі, не забув? Ти знаєшся на аеродинаміці. Отже…

Коефіцієнти, ja, ja… Ахтфаден понуро падає на багряний венеричний унітаз у самому кінці ряду. Він знається на коефіцієнтах. Якось в Ахені вони з колегами стояли на передовому спостережному пункті: розглядали країну варварів крізь крихітне вічко Германна і Візельсберґера[464]. Страхітлива компресія, зміями переплітаються ромбовидні тіні. Хвостова частина була часом більша за саму модель — спостереженням заважала вже сама лиш потреба щось вимірювати. А тут могли б і підказку знайти. Тоді ще ніхто не писав про надзвукові потоки, повсюдно панували міфи і примітивний жах. Професор Ваґнер з Дармштадта передбачив, що на швидкостях понад 5 Маха повітря загусатиме. Якщо зрівняються частоти кілевих і поперечних коливань, резонанс викличе сильну вібрацію, ракета зірветься у штопор і зруйнується. «Місячний рух», як ми це називали. А «Бінґенськими олівцями» ми називали спіралі інверсійного сліду в небі. Жахіття. Танцювали шлірен-тіні[465]. У Пенемюнде тестова поверхня була завбільшки 40x40 см, десь як газетна сторінка. «Вони моляться не тільки за хліб насущний, — казав Штреземанн, — але й за насущну ілюзію». А от ми, дивлячись крізь товстезне скло, мали своє Насущне Потрясіння, для багатьох із нас — єдину газету.

Ти щойно приїхав — тільки прибув у місто, у самісіньке осердя Пенемюнде, ага, і як ти тут розважаєшся? тягнучи за собою провінційну валізу із кількома сорочками, примірником Handbuch, а ще, мабуть, «Lehrbuch der Ballistik» Кранца. Ти напам’ять знаєш Акерета, Буземанна, фон Кармана та Мура, деякі доповіді «Конгресу Вольта», але жах тебе не полишає. Воно швидше за звук, швидше за слова, які вона кидала через залиту світлом кімнату, швидше джазового оркестру по радіо, коли не спиться, захриплих «хайль» серед блідих генералів і напханих начальством коридорів над головою… Ґомеріанський пересвист[466] із високих стрімчаків (страхітливі урвища, крутіж, свистиш собі у провалля з іграшковим селом, що розкинулося нижче на милі та століття…), коли ти сам сидиш на ахтерштевені судна KdF[467] подалі від танців біля травневого дерева на білій палубі, засмаглі тіла, повні пива та пісень, черевця у пляжних костюмах, і слухаєш праіспанську мову, що свищеться, а не вимовляється у горах навколо Чипуде… Ґомера була останнім клаптем суходолу, на який ступив Колумб перед Америкою. Чи ж чув їх і він тої останньої ночі? Чи передали вони йому якесь повідомлення? Застереження? Чи розумів він у темряві цих козопасів, наділених даром передбачати, посеред канарського гостролисту і фаї, мертвотно-зелених на крайньому заході Європи?

Оскільки в аеродинаміці спершу все робиш на папері, до уваги береш абстрактні коефіцієнти, співвідношення одного з іншим, а сантиметри, грами, секунди над і під рискою дуже акуратно скорочуєш. Це дає можливість використовувати моделі, застосовувати повітряний потік для вимірювання найцікавішого і переносити результати з аеродинамічної труби на реальність, уникаючи при цьому величезну кількість невідомих, бо коефіцієнти придатні для всього. Традиційно їх називають на честь людей — Рейнольдса, Прандтля, Пекле, Нуссельта, Маха, і тут постає питання: а як з числом Ахтфадена? Чи великі на це шанси?

Не надто. Параметри множаться, наче комарі в байю, швидше, ніж він може з ними впоратися. Голод, угодовство, гроші, параноя, пам’ять, зручність, почуття провини. Хоча навпроти почуття провини в Ахтфадена стоїть мінус, нехай воно в Зоні й стало товаром широкого вжитку. Так ще й дармоїди з усього світу почнуть з’їжджатися до Гейдельберґа навчатися провини. Для ентузіастів досліджень у дій царині з'являться спеціальні бари та нічні клуби, концентраційні табори перетворять на туристично принадні об’єкти, табунами потечуть роззяви з фотоапаратами, і всі до єдиного із дрожем через почуття провини. Даруйте — це не для Ахтфадена, тут він лиш стенає плечима, дивлячись на свої численні дзеркальні відображення від правого до лівого облавка, — він працював з ракетою лишень доти, доки повітря не ставало розрідженим, бо тоді вже байдуже, і що вона робить потім — не його справа. Запитайте у Вайхенштеллера, запитайте у Флаума чи у Фібеля — саме вони займалися поверненням в атмосферу. Запитайте у секції з наведення, вони вказували, куди летіти…

— Чи не здається вам трохи шизоїдним, — уголос звертаючись до всіх Ахтфаденових передів і задів, — розбивати профіль польоту на сегменти відповідальності? Це як напівкуля, напівстріла. Вона цього вимагала, не ми. Отже. Ви могли взяти рушницю, радіо, друкарську машинку. Деякі друкарські машинки у Вайтголлі, у Пентагоні вбили стільки людей, що нашим маленьким А-4 і не снилося. Ви або абсолютно один, наодинці зі своєю смертю, або берете участь у чомусь більшому, тому й причетні до смертей інших. А чи всі ми не одне ціле? Що вибираєте? — це вже Фарінґер нудно дзижчить крізь фільтри пам’яті, — маленький візочок, а чи великий? — пришелепуватий Фарінґер, єдиний у всьому клубі Пенемюнде, хто відмовився носити відзнаку у вигляді фазанячого пера за стрічкою на капелюсі, бо ніяк не міг наважитися вбивати, а вечорами його бачили на пляжі, він сидів у позі лотоса і дивився на вечорове сонце. Він став першим у Пенемюнде, кого схопили есесівці: забрали якось пополудні й повели в імлу, лабораторний халат тріпотів білим прапором капітуляції, затиснений межи чорними мундирами, шкірою та металом супроводу. По собі залишив кілька китайських ароматичних паличок, томик «Chinesische Blätter für Wissenschaft und Kunst[468]» та ще знімки дружини і дітей, про яких ніхто нічого не знав і не відав… чим було для нього Пенемюнде — горою, келією, постом? Чи віднайшов він свій шлях без почуття провини, такого модного почуття?

— Atmen… atmen… не лишень дихати, але ще й душа, дихання Бога… — Ахтфаден пригадав, що лиш кілька разів вони говорили наодинці, безпосередньо, — atmen — це по-справжньому арійське дієслово. Тепер розкажіть мені про швидкість реактивного струменя.

— А що вам хочеться знати? 6500 футів за секунду.

— Скажіть, як змінюється.

— Залишається майже постійний упродовж усього горіння.

— Але все ж таки відносна повітряна швидкість змінюється суттєво, хіба не так? Від нуля до 6 Маха. Не розумієте, що відбувається?

— Ні, Фарінґере.

— Ракета створює свій власний потужний вітер… без них, тобто без Ракети з атмосферою, вітру нема… але в соплі дихання — несамовите і палке дихання — завжди протікає з незмінною швидкістю… хіба ви не розумієте?

Маячня. Або коан, якого збагнути Ахтфадену не під силу, трансцендентна головоломка, що могла б привести його до осяяння… майже настільки чудова, як:

— Що ширяє?

— Воля!

Злітає із Вассеркуппе, внизу картографічно вигинаються річки Улльстер і Гауне, зелені долини і гори, залишена ним унизу четвірка збирає білі амортизаційні шнури, лиш один дивиться вгору, прикриваючи дашком долоні очі — Берт Фібель? але яке значення на такій висоті має ім’я? Ахтфаден заходжується шукати грозу — у голові грає військовий марш, крізь грім і бурю, — і незабаром вона збирається у сірих стрімчаках праворуч, спалахи блискавок заливають гори блакиттю, кабіна на мить сповнюється світлом… на самісінькому краю. І ось тут — на стику — висхідний потік повітря. Ідеш за краєм грози, вже з іншим почуттям — польоту, не в якомусь місці, а геть усюди, по всіх нервах… допоки тримаєшся на межі між спокоєм низин і божевіллям Донара[469], воно не підведе, хай би що там літало, цей невгасимий рушій — невже це і є свобода? Невже ніхто не зрозуміє, яким рабством є тяжіння, аж поки не сягне краю бурі?

Нема часу на розгадування головоломок, уже йде Шварцкомандо. Ахтфаден витратив на соковиту Ґерду, на спогади забагато часу. Ось вони вже гуркочуть по трапах, швидко туркочуть своє мууумбо-юуумбо, і не здогадаєшся, що саме, якесь лінгвістичне божевілля. Йому страшно. Чого вони хочуть? Хай би дали йому спокій — здобули вже свою перемогу, навіщо їм бідолашний Ахтфаден?

Їм потрібен «Шварцґерет». Коли Енціан вимовляє це слово вголос, воно вже не потрібне, бо пролунало у його поставі, в лінії губ. Інші скупчилися позаду, зброя напоготові, пів дюжини африканських облич, оточили дзеркала пітьмою, червоно-біло-темно-синіми очищами, у яких проступають кровоносні судини.

— Я виконував лише свою частину роботи. Нічого особливого, чесно.

— Аеродинаміка — не дитяча забавка. — Енціан зосереджений, серйозний.

[457] Безстрашний (нім.) (прим. пер.).

[458] Військово-морський флот (нім.) (прим. пер.).

[459] Ескадра (нім.) (прим. пер.).

[462] Спілка німецьких дівчат, Bund Deutscher Madchen (нім.) (прим. пер.).

[463] «Електромеханічні роботи» (нім.) (прим. пер.).

[464] Німецькі дослідники аеродинаміки, у Пенемюнде працювали з аеродинамічною трубою.

[465] Шлірен-зйомка — метод фотографування потоків з різною щільністю, наприклад, потоку повітря навколо крила.

[466] Свистова мова мешканців Канарських островів, призначена для спілкування через глибокі ущелини та долини.

[467] Від нім. «Kraft durch Freude» — «Сила через радість» (прим. пер.).

[468] «Китайський журнал науки та мистецтва» (нім.) (прим. пер.).

[469] Варіація імені Тора.