Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У ті дні, коли білі інженери сперечалися про властивості задуманої системи подачі пального, один з них прийшов до Енціана з Бляйхерьоде і сказав: «Ми не можемо дійти згоди щодо тиску в камері. За нашими розрахунками, найліпшим робочим тиском буде 40 атмосфер, але всі відомі нам дані схиляють до показника у якихось 10».

«Однозначно, — відповідав Нґарореру, — вам треба взяти до уваги дані».

«Але то не буде ані оптимальна величина, ані ефективна», — заперечив німець.

«Гордію, — відповів Нґарореру, — що є оті дані, як не безпосереднє одкровення? Звідки вони прийшли, якщо не від Ракети, яка має постати? Як думаєш порівнювати число, яке ти отримав на папері, з числом, породженим самою Ракетою? Відкинь погорду і проєктуй, беручи до уваги компромісну величину».

З «Оповідей Шварцкомандо»,

зібраних Стівом Едельманом

У горах біля Нордгаузена та Бляйхерьоде у покинутих шахтах жили собі Шварцкомандо. Вже більше не військовий підрозділ, вони тепер народ, зонгереро, два покоління тому вигнаний з Південно-Західної Африки. Перші райнські місіонери почали переправляти їх до величезного нудного зоопарку — Метрополії як представників приреченої, скоріш за все, раси. На них проводили м’які досліди: піддавали дії соборів, ваґнерівських суаре, єгерської білизни, намагалися зацікавити їх власною душею. Когось вивезли до Німеччини солдати, прибулі придушувати велике повстання гереро 1904–1906 років, ці стали слугами, але більшість теперішніх лідерів прибули вже після 1933 року в рамках програми (якої нацистська партія ніколи відкрито не визнавала) зі створення чорних хунт, тіньових урядів, щоб зрештою захопити британські та французькі колонії в чорній Африці — на зразок того ж німецького плану щодо Маґрибу. На той час Südwest уже був протекторатом, яким керував Союз Південної Африки, але справжня влада перебувала в руках сімей давніх німецьких колонізаторів, і вони співпрацювали.

Тепер поблизу Нордгаузена/Бляйхерьоде мешкає кілька підземних громад. В околиці всі вони відомі як Erdschweinhöhle[338]. Це такий жарт гереро, доволі гіркий жарт. У оватджимба, найбідніших гереро без худоби й даху над головою, тотемною твариною був Erdschwein — трубкозуб. Вони назвалися його іменем, ніколи не їли його плоті і, так само як він, викопували їжу із землі. Бувши вигнанцями, жили на пасовищах просто неба. Найчастіше з ними можна було зустрітися вночі, коли багаття хоробро палахкотіли на вітрі там, де не дістанеш рушничним пострілом з потяга: очевидно, жодна інша сила не вміла означити їм місце в порожнечі. Ти знав, чого вони бояться, але не знав, чого хочуть, що ними рухає. Ти маєш бізнес на півночі країни, у шахтах, тож у мить, коли їхні палахкотливі багаття пролітали повз тебе, разом з ними зникала і будь-яка потреба про них думати…

Ти минав їх, погойдуючись, але хто та самотня жінка внизу, по плечі закопана в нору трубкозуба, з пустельної площини уважно дивиться голова, а десь далеко позаду підносяться темні складки вечірніх гір? На животі вона відчуває нестерпний тиск миль піщаних і глинистих шарів, нижче стежкою на неї чекають світляні привиди її чотирьох мертвонароджених дітей, тлусті хробаки без жодних сподівань на втіху лягають один попри одного серед дикої цибулі, плачуть за молоком священнішим, ніж те, яким смакували і благословлялися з калебасів у селі. Обійдені вирядили її сюди, щоб доторкнулася до земного дару плодоношення. Жінка відчуває, як крізь усі ворота вливається потуга: ріка посеред стегон, світло спалахує на кінчиках пальців. Владна, поживна, як сон. Тепло. Що тьмяніше світло дня, то більше вона віддається пітьмі, зішестю води з повітря. Вона — насіння у землі. Святий трубкозуб викопав їй постіль.

Для Südwest Ердшвайнгьоле були могутнім символом плодючості та життя. Але тут, у Зоні, їх справжній статус не настільки очевидний.

У Шварцкомандо наразі є сили, що обирають стерильність і смерть. Боротьба переважно мовчазна, вночі, у нападах нудоти, у спазмах вагітності та викиднів. Але це політична боротьба, найбільше вона турбує Енціана, він тут Нґарореру. Це слово означає не зовсім «лідер», але «той, хто був випробуваний».

Енціана також знають, хоча й не звуть так у вічі, як Отийкондо, що означає Покруч. Його тато був європейцем. Річ не в тім, що він єдиний такий серед ердшвайнгьолерів: у них є домішки німецької, слов’янської, циганської крові. Останні два покоління з прискоренням, невідомим у доімперські часи, їхнє самоусвідомлення складається таким чином, що на його остаточну форму годі сподіватися. Остаточну форму матиме Ракета, але не її народ. Тут еанда й орузо втратили свою силу — батьківські та материнські лінії лишилися десь там, у Südwest. Багато хто з перших емігрантів навіть перейшов у віру Райнського місіонерського товариства задовго до переїзду. У кожному селі, коли полудень припікав тіні до їхніх власників, у мить жаху та порятунку омугона виймав зі священного мішка одну навернену душу за іншою (шкіряні пуповини зберігалися у мішку від народження людини) і розв’язував вузол. Якщо вузол розв’язаний, це означало, що для племені померла ще одна душа, і сьогодні в Ердшвайнгьоле кожен Порожній носить шкіряну смужку без вузла — давній уламок символізму, який вони вважають корисним.

Себе вони називають Отукунґуруа. Так, старі африканці, має звучати «Омакунґуруа», але вони завжди дуже обережно — радше нездорово, ніж обережно — вказують, що «ома-» застосовується тільки щодо живого або людини. «Оту-» — для неживого і воскреслого, ось ким вони себе вважають. Як революціонерам Нуля їм належить продовжити почате давніми гереро після придушення повстання 1904 року. Вони прагнуть досягти зниження рівня народжуваності, їхня програма — самогубство раси, вони завершать знищення, започатковане німцями 1904-го.

Зменшення кількості народжених гереро у попередньому поколінні стало одним з найголовніших явищ у всій Південній Африці. Білі стежили за цим з такою стурбованістю, наче почалася чума серед великої рогатої худоби, якось неприємно бачити, що піддане населення рік у рік зменшується — що то за колонія без смаглявих тубільців? Сміху в тому мало, якщо усім їм забаглося вимерти. Великий шмат пустелі, і ніяких тобі служниць, наймитів, робітників на будівництві чи в копальнях — ану постривай, хвилинку, так це ж бо Карл Маркс, підступний старий расист, дає драла зі зціпленими зубами і зведеними догори бровами, а водночас намагається вдавати, нібито йдеться тільки про Дешеву Робсилу, Заморські Ринки… Аж ніяк. Колонії — це значно, значно більше. Колонії — відхожі місця європейської душі, де чоловік може зняти штани і розслабитися, насолодитися запахом власного гімна. Там він може накинутися на жертву, ревучи так гучно, як тільки захоче, і жлуктати її кров, не приховуючи радості. Як вам таке? Там він може досхочу вилежуватися або полювати, дозволити собі поринути у м’якість, у податливий морок обіймів, волосся такого ж кучерявого, як і на його власних скоромних дітородних органах. Там росте мак, і канабіс, і кока, зелені та пишні, барвою й формою геть не схожі на смерть, як ріжки і мухомор, себто як паразит і гриб старої Європи. Християнська Європа завжди була смертю, Карле, смертю і гнітом, а там, у колонії, можна тішитися життям, життям і чуттєвістю в усіх проявах — і жодної шкоди Метрополії, ніщо не забруднить соборів, білих мармурових статуй, шляхетних думок… Туди не долине жодного слівця. Настільки безмежні тутешні безгоміння, що поглинуть будь-які вибрики, хай і будуть вони найбрутальнішими, ба навіть тваринними…

Раціоналісти від медицини пов’язували зниження народжуваності гереро з нестачею у раціоні вітаміну Е, інші — з малою ймовірністю запліднення з огляду на особливості матки жінок гетеро, довгої та вузької, але за всіма цими розсудливими бесідами, за науковими міркуваннями ніхто з білих африканерів не міг відкинути того, як почувається… Щось зловісне заворушилося у вельді: вони починали вдивлятися в обличчя, особливо в обличчя жінок, вишикуваних за терновими загорожами, і вже знали — всупереч логіці: запрацювала племінна свідомість і надумала здійснити самогубство… Незрозуміло. Можливо, ми недостатньо справедливі, може, ми відібрали в них худобу і землю… а понад те, безперечно, ще й трудові табори та колючий дріт і частокіл… Може, вони вважають, що в такому світі жити не варто. Їм це навіть притаманно — здатися, а тоді відповзти, щоб померти… чого вони хоча б перемов не ведуть? Ми могли б виробити рішення, бодай якесь рішення…

Перед гереро постав дуже простий вибір між двома смертями — племінною та християнською. Племінна смерть мала сенс, християнська — жодного, то навіщо їм ця морока? — але для європейців, задурених власного Облудою із Немовлям Ісусом, те, що відбувалося з гереро, виявилося настільки ж нездоланною таємницею, як слонячий цвинтар або стрімке поринання лемінгів у море.

Хоча Порожні того і не визнають, для них, вигнанців у Зоні, європеїзованих у мові та помислах, відколотих від прадавньої племінної єдності, оте «чому» також украй загадкове, але вони хапаються за нього, як хвора жінка за амулет. Не вираховують ані циклів, ані дороги назад, вони залюблені у блиск суїциду цілого народу — у таку позицію, стоїцизм і хоробрість. Отукунґуруа — пророки мастурбації, фахівці з абортів і стерилізації — закликають до актів оральних і анальних, за допомогою ніг або пальців, содомії та зоофілії, їхній підхід і гра — насолода: вони просторікують серйозно, переконливо, тож ердшвайнгьолери до них дослухаються.

Порожні гарантують настання дня, коли помре останній зонгереро, знаменуючи остаточний нуль колективної історії, пройденої до самого кінця. І в цьому є певна принадність.

Відвертої боротьби за владу не відбувається, все це спокуса і контрспокуса, реклама та порнографія, а історія зонгереро вирішується в ліжку.

Вектори нічного підпілля, всі до одного, намагаються втекти з центру, від сили, якою, напевно, є Ракета: така собі іммахінація чи то подорожі, а чи долі, спроможна з’єднати докупи несамовиті політичні протилежності в Ердшвайнгьоле, як вона поєднує у двигуні пальне й окислювач — вивірена, схожа на керманича — заради накресленої заздалегідь параболи.

Цього вечора Енціан сидить під горою, за плечима ще один день планування, метушні, нововинайденої канцелярщини — паперів, які йому вдається до кінця дня знищити або на японський лад перетворити на газелей, орхідеї, мисливських соколів. Мірою того як Ракета зростає, набуває завершеності й повноти, з нею розвивається і сам Енціан, набуває нової конфігурації. Він це відчуває. Ще один привід для занепокоєння — вчора, пізно вночі, посеред креслень Крістіан і Мечислав підвели голови, раптом усміхнулися і замовкли. Торопіють з пошани, вивчають креслення, наче його власні, наче якесь одкровення. Це не тішить.

Те, що хоче створити Енціан, не матиме історії, ніколи не потребуватиме змін у конструкції. Час у тому розумінні, яке відоме іншим народам, поблякне у новому часі. Ердшвайнгьоле не буде пов’язано часом, як Ракету, люди знову віднайдуть Центр, Центр без часу, подорож без гістерезису[339], коли кожне відбуття стане воротям до тієї ж точки, єдиної…

У такий незвичний спосіб він налагодив дружні стосунки з Порожніми, зокрема з Джозефом Омбінді з Ганновера. Вічний Центр легко розглядати як Остаточний Нуль, назви та методи змінюються, але рух до нерухомості залишається. Це приводить до обміну між ними дивними пасажами.

— Бачиш-но, — очі Омбінді дивляться вбік, зведені на віддзеркалення Енціана, яке тільки він і бачить, — буває… ну, таке, що нібито про нього й не думаєш як про еротичне, але воно найзбудливіше на світі.

— Невже? — шкіриться Енціан, забавляючись. — Навіть не знаю, що воно таке може бути. Дай якусь підказку.

— Неповторний акт.

— Запуск ракети?

— Та ні, за нею буде ще одна ракета. Але за ним ніщо… та менше з тим.

— Ха! За ним ніщо не слідує, ось ти що хотів сказати.

— А якщо я дам тобі ще одну підказку?

[338] «Нора трубкозуба» (нім.) (прим. пер.).

[339] Неоднозначна залежність зміни стану або властивості тіла від зміни характеристики зовнішніх умов.