Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Криза, — буркнув батько.

Але щось важко гупнуло. Я почув писк на лоджії і чиєсь вовтузіння.

— Бахус кажана впіймав! — закричала мама.

Я відчинив двері на лоджію.

На підлозі, розставивши крила, сиділа руда вечірниця і відчайдушно цокотіла; Бахус намагався вхопити її за спину, але вона не давалась.

— Не вилазь із кімнати! — прикрикнув батько.

Бахус приловчився, ухопив кажана і вскочив до моєї кімнати.

— Пусти його! — стукнув я капцем кота.

Бахус обурено повернувся до мене, і цієї миті виявилося досить, щоб кажан зашарудів шкіряними крилами, злетів і вчепився кігтиками в тюль. Кіт підстрибнув, але кажана не дістав. Падаючи, Бахус перекинув фікуса, і череп’яна ринка з гуркотом розбилась.

— Що це там робиться?! — прибігла в нічній сорочці мама. — От зараза котяча!

Бахус несамовито гребнув лапами і прожогом вискочив із кімнати.

— Випусти кажана.

Батько накрив рушником нічницю, вхопив рукою і скрикнув:

— Щипається!

Стріпнув за вікном рушника — і кажан зник у нічному небі.

— Принеси совка й віника.

Я приніс, і, лаючи Бахуса, мама згребла з паласу черепки й землю, а тато дістав із стінного пеналу старого горщика, і ми пересадили фікуса. Кілька листків було зламано, і на стеблах виступило молочко. Я приніс із кухні мед і замастив вазону рани, коли із зали, ніби нічого не трапилося, вийшов Бахус і почав нюхати повітря, шукаючи кажана. Якби Бахус був хлопчиком, то мав би проблеми з фізкультурою. Іноді він стрибав із кухонної раковини на посудомийну машину і, не розрахувавши відстань, падав на підлогу й присоромлено тікав із кухні, бо не любить, коли з нього сміються.

— Лягайте спати, — гукнула зі спальні мама.

Я вимкнув нічника, повернувся на бік, вкрився ковдрою. За стіною скрипнуло ліжко, і знову заговорила мама:

— Колись я щосезону купувала літні туфлі, а це вже третій рік ходжу в старих. Все, що я могла собі купити, це білий крем, щоб старі туфлі мали пристойніший вигляд. Раніше в людей було більше грошей, і вони були веселі, а зараз похмурі, і грошей у їхніх гаманцях стало менше.

— Спи, — пробурмотів батько.

У квартирі настала нічна тиша. Я почув, як прочинив лапою двері Бахус, зайшов на лоджію, важко застрибнув на підвіконня, сів у прочиненому вікні, за яким шурхотіли в повітрі костокрилі летючі істоти.

«Тільки б знову не залетів кажан», — засинаючи, подумав я.

Зморений сваркою батьків, кажаном і розбитим фікусом, я проваливсь у важкий сон. Серед ночі я побачив старий дореволюційний будинок. Ми з мамою зайшли у ліфт, який підняв нас у залу, де звучала музика і кружляли жінки в бальних сукнях і чоловіки у фраках.

— Чий це дім? — запитав я.

— Це дім Нужного, — відповіла мама.

— А хто такий Нужний?

— Хіба ти не знаєш?! — здивувалась вона. — Це чоловік, що висиджує курчат. Бачиш?

Я роздививсь і побачив товстого чоловіка в червоному пір’ї та окулярах із золотою оправою, який, розчепіривши поли фрака, сидів на яйцях. А біля нього на фортепіано хтось несамовито грав «Собачий вальс».

— Хто це так противно барабанить на клавішах? — запитав я.