Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мама сиділа, як на голках, відштовхуючи Бахуса, що терся об ноги і намагався вгамувати сімейні пристрасті.

— Що ти їм грав?

— Я грав київських авангардистів і свою музику.

— А вони що хотіли?

— А вони хотіли, щоб я грав шансон.

— Для кого ти пишеш цю музику?! — закричала вона, кидаючи на диван книжку.

— Для себе.

— Господи, і що я знайшла в твоєму егоїзмі?! Ти не думаєш про мене, про Славка! Ти не думаєш про те, за що ми будемо жити! Ти думаєш тільки про те, як не принизити свій музичний гонор! А як же заробляють гроші популярні піаністи?

Я стояв у дверях зали і спостерігав, як клекоче і набирає сили домашній скандал, як електризується в квартирі повітря, і від маминого голосу дзвенять скляні келихи на високих ніжках.

— Що таке популярний піаніст? Для мене це людина, яка не має своєї філософії! — вигукнув він.

— А в чому твоя філософія? В чому?! — закричала мама і сердито відштовхнула Бахуса, і той підбіг до батька і почав тертись об його штани.

— Моя філософія — бути собою. Ось моя філософія, — з притиском мовив він. — Піаністи, які за гроші задовольняють невибагливі смаки публіки, як музиканти, може, й непогані, але як творчі особистості мені нецікаві.

Його густе чорне волосся на голові скуйовдилось, а довгі цупкі волосини настовбурчились і вилізли з носа. Скорчивши зневажливу гримасу, він важко стояв біля дзеркала.

— Зате вони заробляють гроші, і їхні жінки не працюють на п’яти роботах, як я!

— Але ж ти кинула дві роботи.

— То й що, як кинула? Як он треба знову йти їх перепрошувати? Невже я до кінця життя буду сама утримувати сім’ю?!

Мама схлипнула і дістала носовичка з кишені махрового рожевого халатика.

— Хіба я колись відмовлявся від заробітків? — образився батько.

— Ти не відмовлявся, але тобі всі чомусь відмовляють! — знову закричала вона. — Із філармонії тебе вигнали.

При згадці про філармонію він сердито вийшов із зали в мою кімнату.

— Перестань, — обізвався я. — Хіба цим криком щось зміниш?

— Не зміню, то хоч відведу душу! — вигукнула мама й кинула книжкою об піаніно. — Як вже він мені впікся зі своїми принципами!

Філармонія в нашій сім’ї була особливою темою, а будь-яка згадка про цей період батькового життя викликала в нього депресію. Причиною цього був художній керівник і диригент філармонії Юрій Кукурійко.

Все почалося з того, як на Рурському фортепіанному фестивалі німецька критика написала про батька як про феноменального майстра настрою, а після запису концерту фортепіанних творів Сергія Прокоф’єва англійський журнал «Грамофон» назвав його концерт одним із найавторитетніших записів, що існують на сьогодні. Коли у філармонії з’явився переклад статті з журналу «Грамофон», у Кукурійка розболілося серце, і його ледь не трафив шляк. Диригента забрала швидка допомога, і два тижні його не було у філармонії.

Після виходу на роботу Кукурійко змінився. Раніше він жартував, зачіпав жінок, а після лікарні став непомітний, тихий, ніби його хтось підмінив. При появі батька Кукурійко якось дивно кривився і відводив погляд. Але за рік Кукурійко знову ожив, забігав, і в його голові почали роїтися плани нових концертів і гастрольних поїздок.

Нарешті оркестр вирушив у велике турне Францією, Швейцарією та Ліхтенштейном, і всюди були захоплені відгуки преси про неперевершену батькову гру. А після концерту в Ліхтенштейні з ним захотіла поговорити дружина князя Ліхтенштейну Марія Аглая Кінскі фон Вхінітц і Теттау. Її строга зачіска, вечірня сукня, стриманість і жіночність виказували в ній аристократку з давнього роду. Батько не дуже добре володіє німецькою, але розібрав, як вона сказала:

— Я щаслива чути таку віртуозну музику. Це було божественно, — і потисла йому руку.

Після турне батько хотів зробити подарунок мамі до дня народження, але його здивуванню не було меж, коли Кукурійко заплатив йому за гастролі сто євро.

— І це після того успіху, який викликали мої фортепіанні концерти в зарубіжній пресі? А як же моя тарифна ставка? — обурився батько. — Ви заплатили мені сто євро за гастрольне турне?!

— Будь задоволений, що я тебе взяв у цю поїздку, — сказав Кукурійко, і в його голосі зазвучали металеві нотки.