Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Він сказав заплатити за половину роботи, то я й заплатив.

— Але ж кран не працює!

— Я ж не знаю, про що ти з ним домовлялася.

— А що ти коли знаєш? — грюкнула на кухні каструлями. — Ніколи ні в що не вникаєш. Гроші віддав. Кран не працює. Змішувач зламаний. От що робить?

Вона вхопила радіотелефон і почала дзвонити бабі Солі.

— Мамо, це я. Є в тебе знайомий сантехнік? Сьогодні тут один хапуга здер двісті гривень. Узяв гроші на купівлю нового крана, хоча всі включають це в загальний рахунок, зламав змішувача й пішов. Та ні!.. На завтра. У мене завтра вільний день, а Женик іде грати на якусь корпоративну вечірку. Як домовишся, подзвони.

Через годину зателефонувала баба Соля й сказала, що знайшла чоловіка, і цим чоловіком виявився Антось Птуха. Я не бачив, як він ремонтував крана й змішувача, бо в цей час був у школі, а батько — на корпоративній вечірці.

Коли я приїхав зі школи, кран уже працював, а мама на кухні пила чай із Алісою Цицалюк.

— Уявляєш, він з мене нічого не взяв. За півгодини все зробив, — похвалилася мама.

— А де ти його знайшла?

— Це племінник давньої подружки моєї матері.

Цицалюк зачерпнула вересовий мед, який нам привезла баба Павця, і облизала ложечку. Її маленькі круглі вушка аж настовбурчились і від збудження почервоніли, так уважно вона слухала про нового для неї чоловіка.

— А скільки йому років?

— Десь тридцять п’ять-сорок.

— Одружений?

— Я його що питала?

— Треба було б якось випитати.

— До речі, він мені залишив свою візитку. Сказав, якщо буде треба, щоб я зверталась. О, зараз покажу.

Дістала сумочку, порилась і простягла візитку.

— Антон Птуха, художник, — прочитала Анфіса Цицалюк. — Цікаве прізвище. Це тобі не Затуливуха чи Неплюйвборщ, а Птуха! До речі, як він?

— Високий, русявий.

— Ти йому сподобалась.

— Звідки ти знаєш?

— Бо він з тебе грошей не взяв.

Через два дні, коли батька попросили пограти на ювілеї якогось державного функціонера, мама запросила Птуху поміняти аварійного патрона в плафоні, і він заодно поставив кілька нових розеток. Я застав Птуху, коли він уже прощався з мамою.

— Привітайся з Антосем, — посміхнулась вона.

— Добрий вечір!

Птуха мені відразу не сподобався. Особливо, як він дивився на маму, ніби пожирав очима. І голос у нього був якийсь липкий і неприємний.

Коли за ним зачинилися двері, Аліса вигукнула:

— Що тобі сказати?.. Повна протилежність Євгена Луня!