Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він сказав це таким голосом, що Алла мовчки пішла за ним. У небі світив великий м’ясистий місяць. Освітлений свічками палац нагадував нічну примару. Над Майорським ставом висів туман. Було зілко. Від обурення й холоду Аллу трусило. Вона готова була розплакатись, чоловік це відчув, обняв її за плечі, рвучко притягнув до себе, і її обпекли гаряче дихання і руки, що плутались у складках незграбної спідниці з криноліном, і губи, і язик, що проникав у неї.

— Нас можуть побачити, — аж задихнулась вона.

Чоловік дивився на її груди, що важко дихали, вириваючись із декольте, і тримав її в своїх руках. Вони забули про все на світі, цілуючись за палацом серед темних дерев, і Алла підставляла йому губи і шию, а він розпікав її поцілунками й руками, що ставали все вимогливішими й безсоромно задирали на ній спідницю. Невідомо, скільки часу пройшло, доки вони цілувалися за палацом: півгодини чи більше.

— Мені треба йти, — зашепотіла вона й потягла чоловіка до освітленого палацу.

Алла повернулась до бенкетної зали, вся розпашіла й розкошлана. Оркестр втомлено грав світський кант Веделя, а Бей розповідав Тадею якусь смішну історію з життя монахів.

— Я втомилася, — сказала Тадею.

— Вечеряй, за все заплачено, — заспокоїв її чоловік.

— Я хочу спати, — роздратовано перебила вона його.

— В такому разі ми вас залишаємо, — підвівся з-за столу Тадей. — А ви можете продовжувати.

— А ми й продовжимо, — облизнувся Роман Бей. — Я ще не їв порося з хроном і фіґи з грушами.

Тадей підвівся, лакей підніс йому мідну полоскальницю, він сполоснув рота, витерся рушником, і вони пішли з зали, де продовжував грати оркестр і бенкетувати Олександр Мендель і Роман Бей.

Тадей з Аллою повернулись до флігеля. У їхній спальні вже метушилася покоївка, шаруділа простирадлами й розмовляла з Тадеєм. Аллу душила ядуча ревність, вона бачила, що жінка, яка була танцюристкою і покоївкою в одній особі, молодша, привабливіша, нахабніша, і в неї дивовижне тіло, від якого мліли на бенкеті чоловіки. Аллі здалося, що вона тут зайва, і вийшла з фліґеля. Над маєтком Тарновських висів туман. З палацу долітали звуки втомленого оркестру. Десь на парковій алеї гавкали собаки.

— Алло, ти йдеш? — почула Тадеїв голос.

Вона зайшла в спальню — вузьку кімнату з двома ліжками і високою стелею. Кімната була сира й холодна. Покоївка принесла їм електрообігрівача, який з’їдав кисень. Кімната нагрівалася, але голова від цього ставала важкою.

— Чому ти не хочеш трохи підіграти? — обняв її Тадей.

— Це все несправжнє: і ця ніч, і ця спальня, і наші ревнощі, — відсторонено подивилась на нього вона.

— Чому? — погладив її волосся.

— Поміщики не ночували у фліґелях. Тут ночували слуги.

— А що ж справжнє? — поцілував її в шию.

Її душу розривала ревність до молодої жінки з гнучким і сильним тілом та смак гарячого подиху чужого чоловіка. Тадей припав губами до її грудей, довго їх цілував, і коли їй здалося, що вона готова віддатися будь-якому чоловіку, який опинився б із нею в цьому ліжку, ковзнула рукою по його животу й відчула його маленьку зів’ялу кінцівку.

— Ти питаєш, що справжнє? А справжнє те, що в нас так нічого й не вийшло, — зашепотіла вона й відвернулася до стіни.

До ранку в маєтку Тарновських гавкали собаки, а під вікнами блукали п’яні актори й музиканти.

12

Всю дорогу Алла, Тадей і Мендель слухали розповіді Романа Бея. До Києва вони приїхали увечері. Натомлена Алла прийняла ванну, порозмовляла з Настусею і лягла спати. Вона не чула, коли біля неї ліг Тадей. Спала тривожно. Під ранок їй приснилося, що гуляє в лісі під Скоморохами. Вийшла на галяву, зарослу глибоким і чистим мохом. Мох переливався на сонці, м’яко вгрузав під ногами, і вона відчувала, як приємно йти залитою сонцем лісовою галявиною, та несподівано ноги провалились, і вона впала в печеру. Її підхопив якийсь чоловік, задер плаття, й почав гвалтувати. Його обличчя вона не бачила, але відчувала його в собі, гарячого й пристрасного. І від цих гострих переживань прокинулась.

Стояла особлива тиша. Така тиша буває тільки перед пробудженням. Не співали птахи, не гуділи автомобілі, не було чути ні людського сміху, ні сварок, ні гавкання псів. За вікном цідився кволий світанок і розмивав залишки ночі. Над лісом яріла світла смуга, затягувала обрій брудною загравою і притискувала до землі світанковий туман.

«Треба вставати й починати все спочатку», — подумала вона й пішла на кухню готувати сніданок чоловікові й Настусі.

О сьомій годині вона розбудила доньку й Тадея, допомогла Настусі зібратись до школи і дивилася, як вони снідають, а потім провела їх до автомобіля й помахала рукою.

Вона не знала, що цього дня Тадей зустрінеться з Олександром Менделем. Розмова відбулася на Старовокзальній і була неприємною.

— Пане Мендель, — крижаним тоном мовив Тадей, і в голосі його заклекотіла лють. — Ви вважаєтеся добрим психотерапевтом, і я вам непогано платив. Чому після ваших сеансів і цього безглуздого дійства в Качанівці у моїх стосунках з дружиною нічого не змінилося?

— Олександр Мендель може багато, але ж він не Господь, — розвів руками той. — Я можу допомогти розібратись у ваших інтимних проблемах, але не можу зробити навіть такої дрібниці, як знизити ціни на Бесарабському ринку. І тим більше, не можу повернути сексуальний інтерес до вашої дружини, якщо ви його втратили.