Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви не сприймете це знову за якусь гру, якщо я попрошу ваш телефон і кудись запрошу?

— Куди? — іронічно перепитала вона.

— Треба подумати.

— То подумайте, — посміхнулась Алла і продиктувала йому свого номера.

Через день він їй зателефонував. Вони зустрілися вранці на Грушевського біля музею образотворчого мистецтва.

— Ви збираєтеся шокувати Інститут фольклору та етнографії, де я працюю, чи вести мене до музею?

— Чому шокувати?

— Бо там ви знайдете своїх шанувальниць, які будуть здивовані, коли побачать мене з вами.

— Побережемо інтригу для ваших колег до іншого разу, — взяв її під руку він. — Я хочу вас познайомити з майстром сутінків. Сутінки — це перехід, який розкриває все темне й світле в людині.

— Як пафосно ви говорите, — засміялась Алла.

Вони зайшли до музею, Пуленко взяв квитки і повів її повз картини.

— А що, ми нічого не будемо дивитись?.. — розгубилась вона.

— У музей треба ходити на одного чи кількох художників. Якщо ви почнете дивитися все підряд, у вас притупиться яскравість сприйняття.

— Довіряю вашому акторському досвіду, — посміхнулася вона.

Він взяв у свою долоню її гарячу руку й підвів до картини.

— Ось заради чого я вас сюди привів. Усі знають Миколу Пимоненка з картин «На кладці», «Жниця», «Весілля в Київській губернії». А насправді він — майстер сутінків. Подивіться на картину «Київська квітникарка». Бачите? Вродлива боса дівчина з кошиком квітів у сутінковому місті. Як тонко передано настання сутінків… Коли довго дивитися на картину, то здається, що сутінки густішають.

Вона відчувала зовсім поруч його дихання, і його руки, які стискували її долоні, а потім обняли за плечі й підвели до іншої картини.

— А це — «Страсний четвер». Зверніть увагу на підсвічені обличчя людей, на їхню міміку, на їхні переживання, на темряву, яку відганяють страсні свічки.

Дихання було зовсім поруч. Вона повернула голову і зустрілася з його губами. За їхніми спинами зарипів паркет, і з сусідньої зали вийшла наглядачка за картинами. Аллу обпік його спраглий поцілунок, загострений підгляданням працівниці музею.

Вони мовчки вийшли з музею образотворчого мистецтва, сіли в його автомобіль і кудись поїхали. Свій автомобіль Алла забула біля музею. Вона ні про що не думала і всю дорогу слухала музику. їй було байдуже, куди він її везе. Вона хотіла нарешті кудись приїхати, де ніщо не зв’язує її з минулим та безрадісними ночами, коли вона слухала, як відвернувшись до стіни, спить чоловік. На Троєщині Пуленко завів її в якийсь обдертий під’їзд. Вони піднялися ліфтом на сьомий поверх. Чоловік відчинив двері. Зайшли до квартири і в коридорі почали цілуватись і стягувати одне з одного одяг. Він підхопив її на руки й поніс до великого ліжка, обережно поклав і почав обстежувати губами кожну виямку і горбик її тіла, ніби спивав усю її невилюбленість за життя. Вона забула про своє минуле. Не пам’ятала, скільки минуло часу, відколи опинилась у цьому великому ліжку, на якому Денису Пуленку віддавалися жінки, що так і не змогли звити гніздечка в його серці. Після багатогодинного кохання вони лежали, притиснувшись одне до одного. Чоловік доторкнувся рукою до її охайно підстриженого кущика.

— Подобається тобі? — запитала вона.

— Це найкраща квітка, яка розцвіла в моєму саду.

— У тебе є щось випити? — притислась до нього Алла. — Хоча б кава.

Чоловік пішов на кухню, і незабаром спальня наповнилася пахощами кави. Він з’явився голий із тацею в руках, поставив тацю з двома чашечками на край ліжка.

— Кава в ліжко — улюблена примха багатьох жінок, — весело сказав Пуленко.

— А в тебе їх було дійсно багато?

— Трохи було, — посміхнувся він.

— То, виходить, твої поцілунки і поцілунки покоївки запланував Мендель?

— А що?

— Як що? Ти цілував мене за гроші?! — накинулася на нього з кулачками.