Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А далі всі вийшли з крамниці. Вчителька нічого не побачила. Всі інші з класу, крім мене і Годзія, теж. А ми зі Святиком були так цим шоковані, що до Жовкви переживали вчинок Оксани Дронь, яка нічим не виділялася в школі, а була сірою, посередньою дівчиною. Після цього випадку всі еротичні фантазії в мене були пов’язані з нею.

— І як ви собі це уявляли?

— Я уявляв, як вона заводить мене в підвал нашого будинку, штовхає на брудний матрац, стягує з мене одяг, незмигно дивиться своїми насмішкуватими очима й запитує:

— Хочеш?

Стягує мій і свій одяг і зі мною кохається. У мене навіть полюції з’явилися через Оксану Дронь. Я прокидався від того, що було дуже добре, і на простирадлі бачив велику крохмалисту пляму.

— У вас із нею були інтимні стосунки?

— Ні, що ви?! Мої перші інтимні стосунки були з дружиною. Вона стала моєю першою жінкою, а я — її чоловіком.

— В Оксані Дронь ви бачили дівчину, яка визволить вас від релігійних і сімейних табу?

— У ній я бачив вільну жінку, яка ні перед чим не зупиниться. Все життя я відчував, як мене пригнічує релігійний, сімейний, культурний гніт, що обмежував у поведінці, змушуючи вибирати добропорядну жінку, вправну кухарку і няньку моїх дітей. А тут із дна душі піднялась якась каламуть, що накопичувалась усе життя. І виявилося, що насправді господарем у виборі жінки є не розум. Знаєте, пане Мендель, в юності я соромився дівчат і чекав, коли вони самі почнуть до мене чіплятися. Я уявляв, як дівчина переді мною роздягається і тягне до себе. Я заздрив хлопцям, що користувалися успіхом у дівчат, бо не знав, як з ними почати. А коли хтось із дівчат звертав на мене увагу і був не проти зі мною познайомитись, ті мені не подобалися.

— А які вам подобались?

— Найчастіше — нахабні й гострі на язик.

— І що вас стримувало?

— Мене завжди вабили розпусні, злі, аморальні жінки, але мій розум і виховання не дозволяли мені в цьому зізнатись. Я розумів, що з такою жінкою нормальної сім’ї не створиш.

Олександр Мендель підвівся й пройшовся кабінетом. У його очах вперше за час зустрічей з Аллою і Тадеєм з’явився азарт, ніби в мисливця, що вийшов на слід дикого звіра.

— Уявіть собі, що ви одружилися з Оксаною Дронь, — зупинився серед кабінету Мендель. — У вас гострий секс, кожну вільну хвилину ви хочете усамітнитись, щоб затягнути її в ліжко, з нею вам добре, як ні з ким іншим, і вам здається, що так буде до кінця вашого життя. Але через деякий час ви помічаєте, що ваша дружина пізно приходить, на вихідні йде на роботу або каже, що їде до подруги в інше місто. А потім хтось вам нашіптує на вухо, що в неї — коханець. Ви не знаходите собі місця, ви страждаєте, влаштовуєте сцени ревнощів, бігаєте з’ясовувати стосунки з тим чоловіком. І чим більше ви в це втягуєтеся, тим гидкішим стаєте Оксані Дронь. І, нарешті, вона зі скандалом йде від вас до іншого чоловіка.

— А чому ви бачите саме таку розв’язку?

Мендель заскрипів паркетом і знову всівсь у м’яке крісло.

— Чи маєте ви ідеал жінки, яка замінить вам усіх інших жінок?

— Я хочу шалену жінку, яка вміє це приховувати. Про таку жінку я мріяв усе життя, добропорядну в сім’ї і розпусну в ліжку.

— Ви хочете холодного вогню чи гарячого льоду? — кисло всміхнувся Мендель.

Тадей відчув, як дратує його цей чоловік. У його душі ворухнулося неприязнь до Олександра Менделя, який за тиждень заробляє на його сімейній проблемі вдвічі більше, ніж київський професор за місяць, і не може її розв’язати.

— Послухайте, — сердито підвівся з канапи він, — мене не влаштовують ці поїздки на Старовокзальну. У мене нема часу на багаторічні розмови про моє минуле, які нічого не змінюють у моїх сімейних стосунках. І якщо ви не знаєте коротшої та ефективнішої терапії, то я хочу сьогодні розірвати наші домовленості. Мені вже це набридло! А якщо вас справді цікавить, чому в мене такі стосунки з дружиною, то я скажу. Та пісна вона мені! Така у всьому правильна, аж нецікава!

Тадей сердито вийшов у коридор, присів і почав взуватися.

— Зачекайте, — спохватився Мендель, зупиняючи його біля дверей, — якщо вас не влаштовують традиційні сеанси, то я можу запропонувати щось коротше.

На обличчі Менделя виступили червоні плями.

— То чому ви морочите голову спогадами про моє колишнє життя? — обурився Тадей.

— Мої сеанси — важчі за сповідь у священика, але без них ми не могли б з вами зробити те, що я вам запропоную.

— Скільки це займе часу?

— Одну добу.

— Одна доба — це не один рік, — буркнув Швагуляк. — А це хоч щось дасть?