Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У четвер вона залишила доньку з нянькою, купила букет червоних троянд і пішла на виставу. І коли побачила на сцені Дениса Пуленка, то забула про все на світі. Якби після вистави її запитали, про що був спектакль, вона б не змогла нічого сказати. Алла стежила тільки за його інтонаціями, тембром, мімікою, жестами, рухами, намагаючись відкинути те, що він грав, і зрозуміти цього чоловіка, який змушував її все більше втрачати голову. За ту виставу вона відчула його більше, ніж свого чоловіка за дев’ять років спільного життя. Пуленко був чоловіком її типу. Але чи був він чоловіком, якого вона шукала все життя? Чи вільне було його серце? І чи прагло воно так пристрасно великої любові, як прагло її все життя серце Алли? До кінця вистави вона аж тремтіла від того, що з ним зустрінеться. А коли закінчився спектакль і на сцену почали підніматися з квітами глядачі, піднесла троянди Денису Пуленку й тихо сказала:

— На сцені ви зіграли переконливіше, ніж у маєтку Тарновських. І якщо можете мені довести, що це не так, я із задоволенням вас послухаю за склянкою мартіні.

— Ви запрошуєте?

— Після вистави буду чекати вас біля театру.

Вона вистояла чергу в гардеробі, одягнулася, вийшла на Прорізну й мерзлякувато звела комірця в пальті. Було холодно. Бралися заморозки. Коли зникли останні глядачі, із театру вийшов Денис Пуленко.

— Ви не замерзли?

— Холодно біля вашого театру.

— Я спробую вас зігріти. До речі, як вас звати?

— Алла.

— Недалеко є театральне кафе «Дім Берґоньє», де ми могли б з вами посидіти. Я на автомобілі.

— Я теж.

— В такому разі я буду їхати першим, а ви — за мною.

У «Домі Берґоньє» було небагато людей, вони знайшли вільного столика, і, доки чоловік замовляв десерт і мартіні, Алла розглядала інтер’єр кафе, виконаний у стилі радянського космополітизму сімдесятих років. Нарешті офіціант приніс мартіні, шоколад, нарізку з ківі, ананасів і апельсинів.

— Ви дуже гарний актор, — посміхнулась Алла. — Як ви поєднуєте гру на сцені з шаблями? Відчувається, що підтримуєте себе в добрій фізичній формі.

— Коли я був студентом театрального інституту, — надпив мартіні Денис Пуленко, — то створив цей танець із шаблями і заробляв ним гроші на корпоративних вечірках, на одній із яких ми познайомилися з Романом Беєм. Але я вже давно його не танцюю. Це тільки в Качанівці за останні двадцять років. А взагалі-то я — драматичний актор.

— Я дуже рада, що побачила нарешті вашу справжню гру, — пригубила келиха Алла. — Після маєтку Тарновських у мене лишився гіркий присмак, тому вип’ємо за те, щоб у житті було все природніше, ніж на сцені.

— Іноді життя — ще більша гра, ніж на сцені. Це вам говорить чоловік, за плечима його — зруйнований шлюб і досвід самотнього життя.

— У вас є діти?

— Доросла донька.

— Заміжня?

— Ще ні.

— А ваша колишня дружина?

— У неї інший чоловік і спільна з ним дитина.

— Хочете сказати, що, маючи навколо стільки шанувальниць, досі самотні?!

— Кілька разів намагався жити з жінками, але все закінчилося, як і першого разу. А ви?

— У мене чоловік і донька, але щоб зберегти сім’ю, мій чоловік найняв спектакль у маєтку Тарновських. Втім, що я вам про це розказую? Ви самі були його учасником, — сумно посміхнулась вона.

— Я розлучився з дружиною, бо, як і ви, не мав гармонії в сім’ї, — мовив Пуленко. — Після цього я пережив таку депресію, що в мене загострилася інтуїція на розлучених людей. Я відразу помічав самотніх чоловіків і жінок, і мені здавалося, що сучасна сім’я переживає нечувану кризу, що навколо масово розпадаються сім’ї, тому багато молодих людей бояться узаконювати свої стосунки, а живуть громадянським шлюбом. Я почав шукати все про історію сім’ї в інтернеті й ходити до Парламентської бібліотеки, доки не зрозумів, що платонівська ідея правильна. У кожної людини є своя половинка, а з появою інтернету й соціальних мереж більше людей зможе її знайти. Мені здається, що тільки в кінці двадцятого століття люди підійшли до такої сім’ї, в якій будуть задовольнятися духовні, фізичні, культурні й матеріальні проблеми. Раніше перед сім’єю таких завдань навіть не ставили. Люди спаровувалися, щоб продовжити рід. Чоловіки заводили безконечні інтриги, а жінки швидко зношувались і старіли, бо народжували багато дітей.

— Вас цікаво слухати, — посміхнулася Алла. — У вас приємний голос і виразна міміка, але вже пізно. Я мушу їхати. Дякую за цей вечір.

— А вам за квіти і за увагу, з якою мене слухали.

Чоловік розрахувався за вечерю, провів її до автомобіля, і перед тим, як вони роз’їхались, попросив: