Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Домовились, — тріпнула хвостиком. — От ви кажете на заняттях, щоб ми шукали свій стиль. Але що можна сказати світу після Штокгаузена і Дебюссі?

— У мистецтві завжди є що сказати, — відповів він. — Сучасний піаніст чи композитор має ставити надзавдання і реагувати на те, що відбувається в світі.

— У двадцяті роки минулого століття варто було молодому Шостаковичу написати Першу симфонію — і її відразу заграли в усьому світі, але уявити собі ажіотаж навколо випускника сучасної консерваторії просто неможливо, — зухвало подивилась на батька вона.

Він притримав дівчину за руку.

— Не рівняйте ті часи з часами інформаційного переситу. Інтернет, Любо, поставив крапку на класичній епосі, коли можна було легко стати класиком у будь-якому виді мистецтва. Теоретично будь-хто з нас може написати симфонію краще за Гайдна. Але практично у нас дуже мало часу на творчість, бо ж треба заробляти гроші, якось виживати, ходити в супермаркети, годинами просиджувати в інтернеті, віддаватися насолодам. Зрештою, ламати голову над тим, як звернути увагу пересиченої публіки на цю нову симфонію.

Мені вже набридли їхні нудні розмови, але Дєньга саме привела нас до кав’ярні з глинобитними стінами і скляним дахом, крізь який було видно шматок сірого осіннього неба.

— Одну каву з прянощами, одну з бергамотом і одну по-мексиканськи, — замовив офіціантці батько.

І коли Дєньга ходила в туалет, я поцікавився:

— Де ти взяв гроші?

— Одноразовий заробіток, — зам’явся він. — Вчора недалеко від «Лівобережної» у приватному садку грав на дитячому ранку.

— А ось і я, — вдоволено вмостилася за стіл Любов Дєньга. — Як смачно пахне!

Ще в консерваторії я зауважив усю безцеремонність цієї дівки, а в кав’ярні Дєньга просто нависала над батьком своїми великими настовбурченими грудьми в кофтинці кольору очищеного ківі. Ми розлили із кавників у чашки каву, і Дєньгу знову потягло на базікання:

— А що ви слухали, коли вчились у консерваторії?

— Наприклад, блискучі симфонії «Лірика» й «Ларго» молодого Євгена Станковича.

— Мені здається, що київський авангард — це просто набір звуків, — надпила каву Дєньга, демонстративно погойдуючи своєю товстою ніжкою в потертих джинсах.

Батько долив із кавника в чашку решту кави.

— Мені теж колись здавалося, що музика, складніша за Яніса Ксенакіса, це просто набір звуків. Але пройшло трохи років, я послухав різних композиторів, і мені багато що почало подобатись із сучасного. Я б із задоволенням пограв, скажімо, що-небудь Дьордя Ліґеті чи Олів’є Мессіана.

— Але для таких творів треба мати віртуозну техніку, — підсунулась до нього ближче Любов Дєньга.

— Володимир Горовиць, який був студентом нашої консерваторії, взагалі не надавав значення техніці. Він просто захоплено грав музику, що йому подобалася.

— Чесно кажучи, не розумію його шаленого успіху. Чим він брав?

— У Горовиця був прекрасний звук. Особливо в басах. Такі насичені баси, як у Горовиця, я більше ні в кого не чув. З такими басами він був недосяжний у виконанні органного Баха. Я слухав концерти Горовиця з грамплатівок. Це була власна музика, нетерпляча, експресивна.

Дєньга доторкнулася до батькової руки, ніби її найбільше цікавив Горовиць, а насправді безцеремонно до нього клеїлася. Здавалось: ще трохи — і ця штучка сяде йому на коліна.

— А ви чули хоч один його живий концерт?

— В 1986 році за рік до смерті Горовиця я слухав його в Москві. Могутні концерти, якими він славився замолоду, на старості змінилися на тиху задумливу гру. Це була музика старого піаніста, який узяв від життя все, що хотів.

— Кажуть, у нього був дуже високий темп.

Вона притулилась до батькового плеча і вдоволено заплющила очі.

— Якось Горовиць грав з англійським оркестром і йому не сподобалася флегматична гра музикантів. «Я з України і зараз покажу англійцям, що таке справжній темп», — сказав він. Після його гри музиканти були в милі. На жаль, — поглядаючи на годинника, завовтузився батько, — мусим із Славком вас залишити.

Але вона зреагувала на це по-своєму:

— А ви на метро?

— На метро, — кивнув батько, розраховуючись із офіціанткою.