Боснійські драми: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

МАРТА: Хто це зробив?

ГАСАН: Солдати.

МАРТА: Які мундири носили ті солдати?

ГАСАН: Різні. Війна тривала вже довго, всі вони були дуже поношені.

МАРТА: Яка війна?

ГАСАН: Війна, курча ляга.

МАРТА: Коли тобі було п’ять років?

ГАСАН: Тут нічого не можна було вдіяти: п’ять років тобі тоді, коли тобі п’ять років. Війна тоді, коли війна.

МАРТА: Які в них були мундири?

ГАСАН: Мундири? Спочатку вони хутко переодягалися з одного в інший, частіше, ніж змія скидає шкіру. Мундири придумані для того, щоб їх носити. Війна — це війна. День — це день. Ніч — це ніч. Певні речі роблять на кожній війні. У село входять так, як входять у село. Його захоплюють ціле або частинами. Хіба про це не написано в твоїй Книзі? Єдине, що я, схований у сіні і на смерть переляканий, міг чути, признаюсь тобі, це те, як її голова билася об корито, в той час як той, який на неї виліз, тримався руками за це ж корито, наше старе корито, яке сьогодні бозна-де. Може, у струмку, а може, й ні? Потім виліз другий, третій тим часом намагався рукою зробити отого свого твердим. Четвертий стояв надворі, курив і сцяв. Потім декілька з них накинулися на неї, але я гадаю, що вона вже була непритомна.

МАРТА: Скільки їх було?

ГАСАН: Було їх набагато більше ніж п’ятеро, бо я в тому віці вмів порахувати лише стільки, скільки у мене пальців на руці. Третього вона ще питала: «У тебе є сестра? У тебе є мати? Де твоя жінка?» А він у відповідь ударив її з усього розмаху. Після того вона ще два рази заскиглила, як порося, яке ріжуть, потім замовкла. Я чув лише, як її голова б’ється об корито.

Мій старий був великим мовчальником, але коли повернувся з лісу, йому відібрало мову. Моя мати теж мовчала, що було новиною, бо до того з коритом, любила, наприклад, співати. Наш батько ненавидів усе паршиве і хирляве. Знищував усю худобу, яка нездужала, все, що не росло, як треба. Бив нас, мовчки, коли ми хворіли. Протекло трохи води у потоці, але мій старий не заговорив, а моя мати не заспівала. Вона, нещасна, вигадала, що в ній змія. Від цього в нас єдині ліки: поставили перед нею миску киплячого коров’ячого молока. Старі жінки вірять, що змія спокуситься на молоко і сама вийде через рота, якою б великою не була. Мучилася вона сильно, над черговим молоком. Нічого з неї не вийшло. Тоді вона заспокоїлася. Навіть знайшла щось для себе: жила деякий час у кронах дерев. Найбільше любила одну яблуню. Взимку її зняли з яблуні, а вона перед тим щойно народила. Подія була очікуваною, а туга була великою.

МАРТА: Ми будемо пильнувати її. Що сталося з дитиною?

ГАСАН: На смертному одрі мій старий мені сказав: «Не треба було рубати ту яблуню, бо на тому місці вже нічого не хотіло рости».

МАРТА: Не будемо її рубати. А дитина?

ГАСАН: Вона не могла на нього дивитись. Він навчався у найкращих військових школах. Тепер ти можеш побачити, що я знаю, про що говорю.

МАРТА: Це ні про що не говорить.

ГАСАН: Говорить так, ніби пише!

МАРТА: Тепер інші часи, інші звичаї!

Гасан з недовірою хитає головою.

МАРТА: Що ти скажеш на все це, Азро?

ГАСАН: В кінці вийде на моє.

Азра дивиться в одну точку з-під покривала, байдуже і без будь-якого виразу.

4. Вісники

Марта вкрита з головою; вогонь у печі догорає. Тихо.

В узголів’ї ліжка Азри, яка дивиться з-під покривала, стоїть Архангел Гавриїл, у образі невоєнному, етеричному, без панцира, в туніці, без інших ознак, які б вказували на його приналежність до небесного війська.

АЗРА: Сім днів ми сиділи, причаївшись, у підвалі, а могло бути, що і значно довше, коли вони прийшли, почали розбивати вікна, бити чобітьми в двері. Потім стріляють у курей і собак. Пахне бензином, ми виходимо. Солдати — деяких я знала зі школи — жахливо лаються і стріляють над нашими головами, або у землю перед нами. Картина тут обривається. Чую себе, як я кричу, повертаючись то в один бік, то в інший бік, звідки стріляють, щоб вони перестали. «Ми тут усі мертві!» Вони на всіх довколишніх пагорбах хихотять, як шаленці. «І що з того? Ніби нам краще!» Картина тут обривається. Впізнаю шкільну кухню, в якій пахне дітьми, молоком.

Азра зіщулюється в мовчанні.

АНГЕЛ: Далі!