ЗМІЯ: Дай тому спокій, жінко.
АЗРА: Ти сам сказав.
ЗМІЯ: Я заговорився.
Азра миє йому спину, обережно витирає його.
АЗРА: Який ти сильний.
ЗМІЯ: Я мушу бути сильним.
АЗРА: Чому?
ЗМІЯ: Як тебе звати, жінко?
АЗРА: Азра.
ЗМІЯ (сплескує руками): Діва!
АЗРА: А як тебе звати?
ЗМІЯ: Ти боїшся змії?
АЗРА: Звідки ти?
Змія робить якийсь невизначений жест, потім показує на землю під ногами.
АЗРА: Де твоя мати?
ЗМІЯ: У мене її немає.
АЗРА: Батько?
ЗМІЯ: Там.
АЗРА: Там?
ЗМІЯ: А може, там?
АЗРА: Хто він?
ЗМІЯ: Зміїний цар. І як такий, сидить на великих скарбах. Коли сніги розтануть, ми, змії, спускаємося до міста.
АЗРА: Що ви робите в місті?
ЗМІЯ (усміхається): Не питай.
АЗРА: Де батько, там і мати?
ЗМІЯ: І я так думав. Мене вдарили по голові окутою палицею, і я вже й не питав. Тим паче, коли в мене стали кидати камінням. Це роблять не лише діти, роблять це й зовсім дорослі люди. Я нічого не дізнався. Схоже, що ми, змії, маємо лише батька, багато батьків.
АЗРА: Чому ти такий гарний?
ЗМІЯ: Я майже не знаю, що це значить. У кожному разі помічаю, що подобаюся жінкам.
Починає тихо грати факірська сопілка.
Азра і Змія починають танцювати, легко і церемонно, не торкаючись одне одного, довкола табуретки з білою посудиною. Це швидше схоже на те, що Азра відповідає на рухи Змії...