МАРТА: Невже в тобі немає співчуття?
ГАСАН: Як ти можеш щось таке казати? Чи ти при своєму розумі? Я й говорю те, що говорю, зі співчуття. Я нічого іншого і не відчуваю, з моменту, коли ми знайшли її у отій розвалюсі, тільки найчистіше співчуття.
МАРТА: Вона — живе створіння.
ГАСАН: Хіба сука, яку вдарив трактор...
МАРТА: Вона — людське створіння.
ГАСАН: І яку це має для неї цінність?
МАРТА: Вона для мене має безмежну цінність.
ГАСАН: Добралися ви до пари.
МАРТА: Якщо ти її торкнешся...
ГАСАН: Та ж я не збоченець, жінко. Я не в тих роках, коли б мусив випрошувати.
МАРТА: Увійдеш сюди вночі — тобі кінець.
ГАСАН: Мені це не в голові. Чи ти не бачиш, що з нею?
МАРТА: Бачу.
ГАСАН: Вона тобі щось розказувала вночі?
МАРТА: Жодного слова.
ГАСАН: У тебе в голові вкладається, що з нею сталося?
МАРТА: Що з нею сталося?
ГАСАН: Що з нею зробили?
МАРТА: З нею зробили?
ГАСАН: Що їй заподіяли?
МАРТА: Хто?
ГАСАН: Тільки запитай.
МАРТА: Навіть не думаю.
ГАСАН: Правильно. Навіть якщо будеш до судного дня розпитувати, вона тобі не скаже. Я тобі скажу.
МАРТА: Ти? Ти часом свічку не тримав?
ГАСАН: Проти власної волі. Коли тобі лише п’ять років, тоді на твою волю не зважають. Коли до того ж війна, тоді твої п’ять років нічого не варті. Вони увірвалися в село.
МАРТА: Хто?
ГАСАН: Спалили, вбили.
МАРТА: Кого?
ГАСАН: Усіх і кожного.