Прозектура у підвалі лікарні, але в умовах, коли все лише тимчасове. Це склад, смітник, спальня. На передньому плані, зліва й справа, два кам’яних столи з жолобами для крові, які зараз є ліжками.
Марта, невизначеного віку, сповзає з ліжка і порається біля імпровізованої пічки, яка, вочевидь, є одночасно і кухонною плитою. Все оповите гнилим півмороком, який у глибині не має меж. Там неясно видніє дерево.
Гасан, у брудному халаті, який колись був білим одягом санітара, пхає ноші на коліщатках, на яких, вочевидь, лежить хтось, а можливо, лише щось, під брудною ковдрою. Це щось повністю прикрите.
Гасан швидко виходить.
МАРТА: Стій, вернися! Це що таке? Надворі вже сутеніє. Негайно це закопай! Вже не можу на тебе дивитися. Стій, ходи сюди. Ось (витягає дві цигарки) «Marlboro»! Забирай звідси цей сморід! (Піднімає ковдру.) Господи Ісусе!
Гасан знову входить. Марта повертає ковдру на місце. Навіть трохи її розрівняла.
ГАСАН: Дай бодай щось, викину її в іншому місці.
МАРТА: Жива?
ГАСАН: Ледь.
МАРТА: Дивиться.
ГАСАН: Це ні про що не говорить.
МАРТА: Де ви її знайшли?
ГАСАН: Та вони ховаються в кожному кущі, як суки.
МАРТА: Де ви знайшли оцю?
ГАСАН: Її і ще одну таку саму привезли до самого моста якоюсь розвалюхою.
МАРТА: Хто?
ГАСАН: Цим іменем я не оскверню свого рота (плює).
МАРТА: Хто, скажи.
ГАСАН: Піди, як розвидниться, на міст, і подивися сама. Розвалюха залишилася, там вона і згниє. На ній написано: ПОДАРУНОК ВІД... Написано: РІЗДВЯНІ ВІТАННЯ ВІД...
МАРТА: Де ота друга?
ГАСАН: А те саме написано і в неї... ти тільки підніми те покривало, те саме написано і в неї на... (Йде в бік нош.)
МАРТА: Облиш, іди геть! (Кидає йому дві цигарки.)
ГАСАН: Добре, якщо тобі не подобається... У нас є ще такі «апартаменти».
Береться за ноші.
МАРТА: Облиш.
ГАСАН: Штовхай, неси, облиш...
МАРТА: Ану виходь. Це жіноча кімната.
ГАСАН: Срав я на жіночу кімнату. Тут за кращих часів різали й потрошили на п’яти таких столах.
МАРТА: Морг.
Марта під покривалом знімає із запобіжника револьвер.