Боснійські драми: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ЗМІЯ (відкриває свою сумку): Ось, бери. Тут скарби незліченні! (Витягає портативні телевізори, блоки цигарок, парфуми (деякі відкриває, дає понюхати), а також «тверду валюту», потім пригорщу золотих дукатів, під кінець — велику ляльку, зроблену так, ніби це справжнє немовля. Витягає, ніби помилково, відрізане людське вухо, але, і сам нажаханий, швидко повертає його назад, на дно сумки). Це все тобі для забави! І це ще не все. Якщо в тебе є якесь бажання, скажи. Хочеш розуміти щебет пташок? Це рідкісний дар. Але, знов-таки, не переоцінюй його. Якщо тобі не сподобається, використай цю посудину. (Показує на порцелянову посудину). Тепер навіть і птахи ненавидять.

АЗРА: У тебе вже була жінка?

Змія мовчить і танцює.

АЗРА: Яка вона, твоя молодиця? Ти ніжний з нею? Чи опанував ти мистецтво легких доторків? Чи віриш у те, що кольори промовляють? Чи вже надсилав якійсь жінці квіти?

ЗМІЯ: Більшість із них забагато говорить.

АЗРА: Не можна недооцінювати важливість нісенітниць, висловлених у такий спосіб.

ЗМІЯ: Ми, змії, більше віримо у німу мову рухів і жестів.

АЗРА: Скільки їх було у тебе?

ЗМІЯ: Я рахував їх тільки спочатку.

АЗРА: Як ти їх брав?

ЗМІЯ: Як яка любить. Багатьох — ззаду.

АЗРА: Чи ти взяв якусь із них силою?

ЗМІЯ: Навіщо?

АЗРА: Яка з них тобі найдорожча?

ЗМІЯ: Була б для мене найдорожчою та..., яка б залишилася зі мною після світанку. На світанні вони всі тікають.

Марта несподівано виринає з-під своєї ковдри й голосно кукурікає.

ЗМІЯ: Дай мені зараз мою сорочку.

Азра відскакує зі шкірою Змії в руках, біжить до пічки, відкриває її, у прозектуру ллється розпечена червінь. Здається, світає.

ЗМІЯ: Не роби цього. Заклинаю тебе всім, що святе для тебе.

АЗРА: А що для мене святе?

ЗМІЯ: Заклинаю тебе твоїми дітьми.

АЗРА: Моїми дітьми?

ЗМІЯ: Якщо ти спалиш мою шкіру, ти мене вже ніколи не побачиш.

АЗРА: Це краще, аніж дивитись на змію!

ЗМІЯ: Ти боїшся змії?

Азра мовчить.

ЗМІЯ (корчиться в судомах на долівці): Не роби цього. Я тебе прошу, заклинаю, поверни мені мою сорочку. Так нам судилося, я в цьому анітрохи не винен: ми переодягаємося, а ви вмираєте в тій самій шкірі.

Азра підносить шкіру до світла.

ЗМІЯ: Поверни мою шкіру. Я ні в чому не винен. Я маю робити те, що роблять усі змії, і так буде до судного дня. Якщо ти спалиш мою шкіру, вже мене не побачиш.

АЗРА: Чому?