Не дивися на неї. Благаю, не дивися на неї.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ: Вона схожа на заблукану голубку... На нарцис, що тремтить од вітру... На сріберну квітку.
Входить Саломея.
САЛОМЕЯ:
Я там не залишусь. Не зможу. Чому тетрарх невпинно дивиться на мене своїми кротячими очима з-під тремких повік? Воно ж дивно, що чоловік моєї матері отак на мене дивиться. Не знаю, що це значить. Хоч ні, насправді знаю, добре знаю.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівно, ви пішли з бенкету?
САЛОМЕЯ:
Яке свіже повітря! Тут я можу дихати! А там, у залі, євреї з Єрусалима, ладні роздерти одне одного на шматки через свої смішні звичаї, і варвари, які все п’ють та п’ють, розливаючи вино на кам’яну підлогу, і греки зі Смирни з підмальованими очима, нарум’яненими щоками й волоссям, завитим у кучері, і мовчазні хитрі єгиптяни з довгими гагатовими нігтями та в бурих плащах, і римляни, брутальні, неотесані та лихослівні. Фе! Які вони мені гидкі, ті римляни! Простакуваті грубіяни, а вдають із себе шляхетних панів.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Може, зволите сісти, царівно?
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Навіщо ти до неї озиваєшся? Навіщо на неї дивишся? Ох, станеться щось жахливе!
САЛОМЕЯ:
Як хороше дивитися на повню. Вона схожа на срібняк, а може, на маленьку сріблясту квітку. Вона холодна й непорочна. Вона незаймана, я знаю… її краса незаймана. О так, вона незаймана! Не позбулася цноти. Її богиня ніколи не віддавалася чоловікам, як інші.
Голос ЙОКАНААНА:
Господь прийшов. Син Людський прийшов. І кентаври поховалися в ріках, а сирени ріки полишили й залягли попід листям лісним.
САЛОМЕЯ:
Хто це викрикує?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Пророк, царівно.
САЛОМЕЯ:
А, пророк! Той, якого боїться тетрарх?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Царівно, нам про це нічого не відомо. То вигукує пророк Йоканаан.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Чи справило б вам приємність, царівно, якби я наказав принести ваш паланкін? Ніч у саду прегарна.
САЛОМЕЯ:
Він каже жахливі речі про мою матір, правда?
ДРУГИЙ СОЛДАТ: