Голос ЙОКАНААНА:
Услід за мною прийде Інший, могутніший од мене. Я не гідний навіть ремінця на Його взутті розв’язати. Він прийде, і возрадуються пустирища. І розквітнуть вони цвітом лілеї. Очі сліпого уздрять денне світло, а вуха глухого одкриються. Новорожденне дитя покладе руку на лігвище змія та поведе левів за гриви.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Накажи йому замовкнути. Він постійно верзе дурниці.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ні, ні. То святий чоловік. І дуже лагідний. Він дякує мені щодня, коли я приношу йому їсти.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А хто він такий?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Пророк.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Як його звуть?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Йоканаан.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Звідки він?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Із пустелі, харчувався там самою сараною і диким медом. Був одягнений у верблюжу вовну, стегна підперезував поясом зі шкіри. На нього страшно було дивитися. Колись за ним ходили юрми людей. Він навіть учнів мав.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Про що він говорить?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Де нам знати. Інколи каже жахливі речі; та зрозуміти його слів неможливо.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А побачити його можна?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Ні. Тетрарх заборонив.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівна затулила обличчя віялом! Її білі ручки пурхають, як голуби в польоті до своїх голубників. Як білі метелики... Точнісінько як білі метелики...
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
А тобі що до того? Чому ти дивишся на неї? Тобі не слід на неї дивитися... Може статися щось жахливе.