СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Тобі не слід дивитися на неї. Ти надто задивляєшся.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Іродіяда наповнила чашу тетрарха.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Ото і є цариця Іродіяда? Та, з чорною стрічкою, вишитою перлами, і з косами, припудреними синім?
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Так, то Іродіяда, дружина тетрарха.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Тетрарх дуже любить вино. Має його три сорти. Перше — привезене з острова Самотракі, багряне, мов мантія Цезаря.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я ніколи не бачив Цезаря.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Друге походить з міста під назвою Кіпр — жовте, як золото.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я люблю золото.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
А третє — вино зі Сицилії. Червоне, як кров.
НУБІЄЦЬ:
Кров дуже люблять боги мого краю. Двічі на рік ми приносимо їм у жертву юнаків та дівчат — п’ятдесят юнаків і сотню дівчат. Але, здається, богам цього замало, бо вони до нас дуже суворі.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А в моєму краї богів не залишилось. Їх вигнали римляни. Кажуть, буцімто наші боги заховалися в горах, та я не вірю. Три ночі блукав я там, шукав їх усюди, але не знайшов. Зрештою взявся гукати їх на ім’я, та вони не з’явилися. Думаю, наші боги померли.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Євреї поклоняються богу, якого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Я того не розумію.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Власне, вони вірять тільки в те, чого не видно.
КАППАДОКІЄЦЬ:
А це вже, по-моєму, зовсім смішно.