Я не боюсь його, царівно. Немає у світі такої людини, якої я боявся б. Але тетрарх суворо заборонив будь-кому піднімати ляду цього колодязя.
САЛОМЕЯ:
Нарработе, ти зробиш це для мене, і завтра, коли я в своєму паланкіні ввійду під браму торговців ідолами, то впущу для тебе квіточку, зелену квіточку.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівно, я не можу, не можу...
САЛОМЕЯ (всміхаючись):
Нарработе, ти зробиш це для мене. Ти й сам знаєш, що зробиш. І завтра, коли я в своєму паланкіні проминатиму міст покупців ідолів, то погляну на тебе крізь муслінові запони. Погляну на тебе, Нарработе, і, можливо, навіть усміхнуся тобі. Подивися ж на мене, Нарработе, подивися на мене. Ох! Ти знаєш, що вволиш моє прохання. Добре знаєш... І я це добре знаю.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ (звертаючись до третього солдата):
Виведіть пророка... Царівна Саломея жадає його побачити.
САЛОМЕЯ:
Ох!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
О! Яка дивна нині повня. Здається, ніби то рука мертвої жінки, що намагається загорнутися в саван.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Так, повня дивна! Ніби маленька царівна з бурштиновими очима. Усміхається крізь муслінові хмари, ніби маленька царівна.
Пророк виходить із колодязя. Саломея дивиться на нього й поволі відступає.
ЙОКАНААН:
Де той, чия чаша скверни вже повна? Де той, хто одного дня у срібних шатах сконає перед всім народом? Нехай же він прийде сюди і почує голос того, хто волав і в пустелі, і в царських чертогах.
САЛОМЕЯ:
Про кого це він мовить?
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Хто його знає, царівно.
ЙОКАНААН:
Де та, котра, побачивши образи мужів, образи халдеїв, виведені фарбами на стінах, піддалася хіті очей своїх і вирядила посланців у Халдею?
САЛОМЕЯ:
Це він каже про мою матір.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
О ні, царівно.
САЛОМЕЯ: