КАППАДОКІЄЦЬ (показуючи на колодязь):
Яка дивна в’язниця!
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Це старий колодязь.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Старий колодязь! Напевне, там сидіти там недобре для здоров’я.
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Та ні! От брат тетрарха, приміром, його старший брат і перший чоловік цариці Іродіяди, був там ув’язнений дванадцять літ. І це його не вбило. Довелося задушити, коли добіг кінця дванадцятий рік.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Задушити? Хто ж на таке зважився?
ДРУГИЙ СОЛДАТ (показуючи на ката, велетенського негра):
Онде той чоловік, Нааман.
КАППАДОКІЄЦЬ:
І не лячно йому було?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Та ні! Тетрарх прислав йому перстень.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Який іще перстень?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Перстень смерті. Тому він не боявся.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Однаково царя задушити — жаху нажити.
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Чому? У царя ж тільки одна шия, як і в усіх людей.
КАППАДОКІЄЦЬ:
На мою думку, це жахливо.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Царівна підводиться! Виходить з-за столу! Вона дуже схвильована. Ох, іде в цей бік... Так, іде до нас. Яка ж вона бліда! Ніколи ще не бачив її такою блідою.
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ: