Тектоніка почуттів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

РІШАР: Сказала. Ти принаймні насмілилася. Знайшла в собі сили, яких не знайшлось у мене. Наважилася висловити те, про що я мовчав, що приховував — і від себе також.

ДІАНА (полотніє): Що саме?

Він сідає біля неї. Діана починає здогадуватися, що зараз почує.

РІШАР: Ти заговорила першою, однак твої думки слово в слово подібні до моїх. Так, Діано, я теж відчув, що мимоволі почуття слабнуть...

Він дивиться на неї несподівано серйозно.

Шокована Діана аж тремтить від переляку — вона заплющує очі і відвертається. Їй хочеться урвати його, але надто пізно — Рішар уже наважився і суне вперед.

РІШАР: Ми вже не такі, як колись. Кохання пішло, мов туман. Я цього не хотів, однак це не в моїй владі, хай яких би зусиль я докладав...

Очі Діани наповнюються сльозами.

ДІАНА: Отже, це правда?

РІШАР: Правдивіше не буває.

Він пильно дивиться на неї.

Пауза.

ДІАНА: То що тепер?

Рішар зітхає.

РІШАР: Тепер моя черга бути таким же сміливим, як ти... (Глибоко вдихає, підводиться, заходить за Діану і ззаду обіймає її.) Досить цих ігор: час розлучатися.

Сльози струменять з його очей.

Діана ж, хоч і приголомшена, тримає себе в руках.

ДІАНА: Згодна. Гаразд.

Рішар здивований: він очікував ридань. Але вона стримується.

ДІАНА: Так буде чесно.

РІШАР (злегка хитає головою на знак згоди): Чесно, авжеж.

Вона випручується з його обіймів. Підводячись, похитується й усвідомлює раптом, що ще кілька секунд — і вона не дасть собі раду.

ДІАНА: Ти не проти, якщо поки що ми зупинимося на цьому?

РІШАР: Як, а обідати разом ми хіба не будемо?

ДІАНА: Я мушу подумати.

РІШАР (з болем у голосі): Звісно. (Після паузи.) Так буде ліпше.

ДІАНА: Авжеж, певно, ліпше.

Вона намагається піти — а він по інерції утримує її за лікоть, ніби прагнучи забути сказане і воліючи пристрасно стиснути її в обіймах.

Та коли він опиняється з Діаною віч-на-віч, то опановує себе і навіть робить спробу всміхнутися.

РІШАР: Ми станемо друзями.