РОДІКА: Більше не палю.
РІШАР: Та невже?
РОДІКА: Так, я облишила.
РІШАР (робить висновок): Отже, іноді ви змінюєте думку. Себто я маю надію?
Родіка бурмоче щось нерозбірливо.
РІШАР (весело): До зустрічі, мадам Ніколеску!
Виходить.
РОДІКА: А подарунки?
РІШАР (з іронією): Все, пізно!
Збігаючи сходинками, він озирається і, змовницьки посміхнувшись, кидає їй пачку цигарок. Родіка інстинктивно ловить її, потім, збагнувши, що виказала себе, кидає пачку. А Рішар спускається і сміється.
Упевнившись, що він пішов, Родіка кидається до пачки і витягає звідти одну цигарку.
У дверях з’являється Еліна. Очі в неї палають. Вона підходить до Родіки.
ЕЛІНА: Він був розчарований?
РОДІКА: Вельми!
ЕЛІНА: То й ліпше! (Пауза.) А ти не надто сувора була? Не відбила в нього охоту? Він же повернеться, правда?
РОДІКА: Напевно.
ЕЛІНА: То й ліпше.
Родіка скептично дивиться на Еліну.
РОДІКА: Еліно, слухай, закохуватися не варто!
ЕЛІНА (пихато): Хіба не про це мене попросили?
7. У Діани
Рішар і Діана, кожен на окремій канапі, читають поруч.
Рішар, не в змозі зосередитися на газеті, замріяно усміхається і дивиться вдалину.
Діана це зауважує.
ДІАНА: Що таке?
РІШАР: Нічого.
ДІАНА: Слухай, там, угорі, немає нічого, чому можна було б так мило всміхатися!.. Ти можеш пояснити, що такого кумедного є в моїй стелі?
РІШАР: Я просто замислився...
ДІАНА: І про що, цікаво?
РІШАР (виправляє її): Про кого!