РІШАР: Будь ласка...
РОДІКА: Приберіть негайно!
РІШАР: Можна мені побачити Еліну?
РОДІКА: Ні!
РІШАР: Мадам Ніколеску, це вже занадто! Еліна — доросла жінка, а ваші уявлення — ніби в людини з іншої епохи!
РОДІКА: Невже? Якщо у наш час матері продають своїх доньок тому, хто запропонує більше, то я дійсно не належу до цього часу! Заради Еліни я зберігаю для неї те, що в неї є найціннішого — честь!
РІШАР (присвистує): Боже, яке застаріле слово — честь!
РОДІКА: Але не тоді, коли йдеться про юнку! (Суворо.) Месьє Дарсі, я з вами згодна — через злидні ми можемо видатися людьми з іншої епохи. Адже злидні надають надзвичайної цінності одній деталі, знеціненій нині: дівочій честі. Якщо вам хочеться звичних забавок, то залишайтеся ліпше в своєму колі й не спускайтеся сюди, до нас.
Рішар не йме віри власним вухам — у цієї жінки такі застарілі погляди! Однак він тримає себе в руках.
РІШАР: То ви забороняєте мені бачитися з Еліною?
РОДІКА: Так.
РІШАР: А Еліна з цим згодна?
РОДІКА: Я не питала в неї згоди.
РІШАР: Вона не хоче мене бачити?
РОДІКА: Я збрехала б, якби сказала, що не хоче. Навпаки, вона була б рада зустрітися з вами знову!
РІШАР: Ага! От бачите!
Він щиро тішиться. Але Родіка охолоджує його запал:
РОДІКА: Я проти ваших побачень.
РІШАР: Слухайте, мадам Ніколеску...
РОДІКА: Подивіться на себе, месьє Дарсі: ви вродливий, заможний, чарівний чоловік...
РІШАР (усміхаючись): Тобто я негодящий?
РОДІКА: Ви надто спокусливий! (Відчувається, що, коли йшлося б про неї саму, вона не встояла б перед Рішаром.) А я хотіла б, щоб моя донька встояла перед вами!
Він замислюється на мить, розвертається.
РІШАР: Я ще повернуся!
РОДІКА: Як забажаєте!
Перш ніж вийти, Рішар кидає начебто байдуже:
РІШАР: Цигарку?
РОДІКА (не подумавши): Із задоволенням!.. (Схоплюється.) Ні, дякую, я не палю.
Рішар насолоджується пасткою, до якої вона потрапила — адже у Родіки прокурений голос.
РІШАР: Не палите?