Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, чого мовчиш?

Максим, виявляється, ще не вимкнув телефон. Та він же мене маринує, зрозумів Арсен. Як м’ясо, щоб я розм’як. А я вже розм’як, далі нікуди!

Міністр ніколи б не став затинатися, м’ятися, трястися. Міністр завжди чітко знав, чого хоче, чим можна пожертвувати заради мети, а чим не можна. Якби Міністр, а не заляканий підліток, тримав зараз у руці слухавку…

Арсен різко видихнув, підібрав м’язи живота. Потім глибоко вдихнув.

— Максиме, ти ж розумієш, що людині неприємно, коли її вбивають. Це було грубе порушення правил гри з твого боку, але я визнаю, що теж учинив неправильно.

Секундна тиша.

— Непогано, — визнала слухавка. — Добре. Давай ми обидва визнаємо свою неправоту, і… що? Розбіжимося?

— Я б хотів, — Арсенів голос здригнувся, — мати від тебе гарантії… безпеки.

— Та нема нічого простішого! У тебе утиліту ввімкнено?

— Так.

— Питай, що хочеш!

— Я можу бути… чи ти мене… я…

Міністре, Міністре, допоможи!

— Я можу бути впевнений у своїй безпеці, працюючи з тобою? І в безпеці своїх близьких?

— Так.

«Правда».

— Так, — монотонно повторив Максим. — Так!

«Правда. Правда».

— Я, в принципі, — Арсен затнувся. — Я готовий працювати. Я готовий.

Він був страшенно радий знову опинитися в кабінеті з моніторами. Він не забув, що його тут задушили на одному зі столів, голими руками, мов Дездемону. Та ця подія вже не здавалась йому значною. Це наче в грі персонажа вхекали: устав, обтрусився, ожив.

— Каву будеш? — за своєю звичкою запитав Максим.

— Так, дякую, — кивнув Арсен і несміливо запропонував: — Хочеш, я тобі зварю?

— Звари, а то в мене вже очі злипаються… Почнімо з моменту, де той раз довелось перерватися. Маніпулятори. Наприклад, я. Ти помічаєш, як я це роблю з тобою?

— Так.

— Але піддаєшся, хоч не одразу й не завжди. Це груба, явна людська маніпуляція, її можна навчитися, можна навчитися її розпізнавати й пручатися. А там, в аптеці, ти помітив момент маніпуляції?

— Ні.

— Бо я керував тобою прямо. Мишкою. Аналогія: я можу трясти коробочку, змушуючи кульку котитися по жолобку в потрібному напрямку. А можу взяти кульку пальцями й покласти туди, куди мені хочеться її покласти. Ясно?

— Приблизно. Не ясно одне… Це чари. Єдине слово спадає на думку: магія. Заклинання. Чарівна паличка. Це магія?

Максим усміхнувся. Арсен зрадів його усмішці — з початку розмови Максим був незвично серйозний, навіть похмурий.

— Чари, так? — Максим поставив чашку на стіл. — А голос у телефоні — не чари? Як це людина може залізти в таку маленьку пластмасову коробочку? Особливо якщо насправді вона перебуває за сотні кілометрів? Друзяко! Мільярди людей користуються пультом дистанційного керування, мов чарівною паличкою. Мільярди користувачів викликають свою операційну систему, як джина з пляшки. Обивателеві часом не зрозуміти навіть принципу роботи, але користуються всі. Тобі ясно?