Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.
Структура правовідносин - основні елементи правовідносин і доцільний спосіб зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів.
Термін «структура» охоплює елементний склад правовідносин і правові зв’язки між ними, тобто власне відносини між суб’єктами з приводу об’єкта.
Структура правовідносин є такою:
•суб’єкти правовідносин (суб’єктний склад) - індивідуальні і колективні суб’єкти права, які беруть участь у правовідносинах: правомочна сторона <—> зобов’язана сторона;
• юридичний зміст правовідносин: суб’єктивне право (також законний інтерес) - юридичний обов’язок; повноваження юридична відповідальність (у посадових осіб);
• об’єкт правовідносин - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб’єктів правовідносин.
§ 4. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок як основний зміст правовідносин
Суб’єктивне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм суб’єктивного права є правомочний.
Зміст суб'єктивного права виражається через такі правомочності:
1) правомочність на власні позитивні дії (праводіяння), або право позитивної поведінки правомочного суб’єкта, тобто можливість самого суб’єкта фактично чинити і юридично значущі дії (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати або дарувати своє майно та ін.);
2) правомочність на чужі дії (правовимагання), або правовимагання відповідної поведінки від правозобов’язаної особи, тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього обов’язків (наприклад, вимагати сплати боргу, передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.);
3) правомочність домагання (праводомагання), або право звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення суб’єктивного права з боку зобов’язаної особи. Це право приводить у дію апарат держави - примус, якщо інша сторона не виконує своїх обов’язків (стягувати в примусовому порядку борг, поновлювати незаконно звільненого на роботі). Праводомагання є продовженням права-вимоги і найважливішою гарантією виконання певних обов’язків;
4) правомочність на користування соціальними благами (право- користування) на основі певного суб’єктивного права (наприклад, право покупця користуватися купленим товаром на власний розсуд).
Юридичний обов’язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб’єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов’язку є правозобов’язаний.
Зміст юридичного обовуязку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов’язаної сторони:
1) здійснювати певні дії (активні обов’язки) або утриматися від них (пасивні обов’язки) - це зобов’язання діянням;
2) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням (наприклад, обов’язок виконувати умови договору) - це зобов’язання виконанням;
3) нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов’язків або несумлінного їх виконання, тобто такого, що суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов’язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору) - це зобов’язання зазнавати обмежень або позбавлення благ;
4) не заважати управомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву - це зобов’язання не перешкоджати контрагенту.
Не варто вважати юридичним обов’язком тільки той, що супроводжується санкцією. Є чимало обов’язків, які фактично не передбачають примусового виконання (наприклад, відповідач зник або не має засобів).
І суб'єктивне юридичне право, і юридичний обов'язок поєднують те, що вони: виходять з юридичних норм; забезпечуються державою; не безмежні, а існують у певних суворих межах - це завжди «міра» поведінки. Суб’єктивні права й обов’язки перебувають у тісному взаємозв’язку, є взаємозалежними, зумовлюють одне одного. Завдяки їм між суб’єктами права виникає зв’язок, який називається правовідносинами.
§ 5. Законний інтерес, його співвідношення із суб'єктивним правом і юридичним обов'язком
Законний інтерес (інтерес, охоронюваний законом) - простий юридичний дозвіл, що закріплений в законі або випливає з його змісту та виражається в можливостях суб’єкта права користуватися конкретним соціальним благом, а іноді звертатися по захист до компетентних державних органів або громадських організацій - з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.
Ознаки законного інтересу:
1) його правова природа укладена в юридичному дозволі (можливості), що закріплений в законі чи випливає з його змісту та відповідає принципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;
2) спрямований на задоволення потреб, що не суперечать суспільним відносинам;
3) виражається в можливості суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом;
4) передбачає можливість у деяких випадках звертатися по захист до компетентних органів держави чи до громадських організацій;
5) не має обов'язку, який би відповідав йому та який би задовольняв його (на відміну від суб’єктивного права).
Види законних інтересів: за суб'єктами: громадян, державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій; комерційних об’єднань та ін.; за галузями права: конституційні, цивільні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні та ін.; за рівнем: загальні, приватні; за, характером об'єкта: майнові, немайнові.