Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Інкорпорації можна класифікувати за видами суб’єктів здійснення: офіційна - здійснюється від імені нормотворчого органу держави, що сам підготував або офіційно схвалив збірник, підготовлений іншим органом (наприклад, «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України”[54]); неофіційна - здійснюється без офіційного схвалення нормотворчого органу держави: з ініціативи видавництв, наукових і навчальних установ, практичних органів, окремих фахівців або за дорученням нормотворчого органу (останній вид збірника називають офіціозним); за характером відбору нормативно- правового матеріалу: хронологічна - впорядкування нормативно- правових актів за часом вступу їх у дію; предметна - впорядкування нормативно-правових актів за галузями або інститутами права; сферами державної діяльності (праця і кадри, фінанси і кредит, промисловість, сільське господарство, культура та ін.); за обсягом поданого нормативного матеріалу: повна - у збірники включаються всі акти суб’єкта нормотворчості; часткова - збірники складаються з нормативно-правових актів, що присвячені певній сфері правового регулювання (адвокатура, нотаріат, банківська діяльність тощо).

3. Консолідація - подолання розрізненості нормативно-правових актів, виданих у різний час щодо того самого предмета правового регулювання, шляхом їх поєднання в єдиний укрупнений нормативно-правовий акт з усуненням повторень і суперечностей без зміни змісту. Змінюється форма правових актів, але не їх зміст.

У ХХ-ХХІ ст. в країнах Європи й Америки поширилася практика створення консолідованих актів (Сільськогосподарський і Податковий кодекси в СІЛА, Кодекс про працю Франції, Соціальний кодекс ФРН та ін.). Хоч ці акти називаються кодексами, але по суті вони є результатом консолідації. Таку консолідацію ще можна назвати кодифікацією-компіляцією, але її варто відокремити від справжньої кодифікації (кодифікації-реформи).

4. Кодифікація - створення нового, вдосконаленого, об’єднаного загальним предметом правового регулювання, нормативно-правового акта на основі старих нормативних актів шляхом часткової або значної зміни їхнього змісту (усуненням дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодженням, заповненням прогалин, звільненням від застарілих і неефективних норм, виробленням нових). Іншими словами, кодифікація виражається в підготовці і прийнятті нових актів, до яких входять погоджені між собою приписи колишніх актів, що містять норми права, котрі виправдали себе, а також нові норми.

Кодифікація виступає особливою формою систематизації нормативно-правових актів: вона поєднує упорядкування законодавства з його відновленням, удосконаленням; після її завершення приймають один нормативно-правовий акт, який упорядковує правові норми і процедури у визначеній сфері відносин. У результаті змінюється сама основа правового регулювання - тому кодифікація справедливо вважається формою нормотворчості.

Види кодифікацій за обсягом: загальна - утворення зведених кодифікованих актів з основних галузей законодавства («кодекс кодексів», наприклад, конституція); галузева - утворення кодексів у межах певної галузі законодавства (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.); спеціальна (внутрішньогалузева) - утворення кодексів у межах підгалузі законодавства (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.); міжгалузева (комплексна) - утворення кодексів поєднанням норм різних інститутів, галузей і підгалузей законодавства (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавання та ін.).

Види основних кодифікаційних актів: конституція, кодекс, основи законодавства. Серед них найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс - кодифікований закон, що являє собою систему нормативних приписів, які виражають у цільному і внутрішньо погодженому вигляді найбільш важливі норми конкретної галузі права або основних інститутів (підгалузей) права.

Менш уживаним в Україні видом кодифікованого акта є основи законодавства - кодифікований закон, що містить систему концептуальних понять, цілей, завдань і принципів, які визначають основні напрями регулювання певної сфери суспільних відносин і забезпечують їх погодженість з положеннями конституції держави (в Україні їх діє три: Основи законодавства про культуру від 14.02.1992, Основи законодавства про охорону здоров’я від 19.11.1992, Основи законодавства про загальнообов’язкове соціальне страхування від 14.01.1998). Внаслідок специфічності (є актами більшого ступеня узагальнення нормативного матеріалу, ніж кодекси, бо встановлюють засади нормативного регулювання у відповідних сферах) їх нерідко відносять до консолідованих, рамкових законів.

5. Звід законів. Результатом поєднання консолідації, кодифікації та інкорпорації є видання зводу законів - систематизованого акта, який надає нової форми чинному законодавству поєднанням його за хронологічним чи тематичним принципом.

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками: 1) може бути лише офіційним виданням, оскільки здійснюється від імені і за дорученням нормотворчих органів з подальшим схваленням видання у цілому або кожного тому окремо; 2) є зведенням в єдине ціле чинного законодавства, що регулює однакові питання; 3) ліквідує множинність актів, прийнятих з того самого питання, які втратили силу, застаріли або фактично не діють; 4) є результатом великої юридично-технічної роботи з усунення наявних прогалин у законодавстві та узгодження норм права, що закріплені в приписах законів; 5) має пріоритет перед попередніми офіційними виданнями законів, становить їх чинну редакцію.

Прикладами таких актів в історії і сучасності є Звід законів Юстиніана; Звід законів Російської імперії у 16 томах (1833 р.); Звід законів СРСР; «Закони України» вії томах (1996-1997 рр.). Останнє видання містить розміщені у хронологічному порядку всі закони України (816), прийняті з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет, з 01.07.1990 по 31.12.1996. Консолідовані збірники законів популярні в країнах СНД (у РФ виданий Звід законів) та інших зарубіжних державах (Звід законів СІЛА, Збори федерального права ФРН та ін.).

Головними формами сучасної систематизації законодавства в Україні є облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, кодифікація. Перспективною формою є підготовка і видання Зводу законів України, що потребує не лише високого рівня юридичної науки і законотворчої майстерності, а й завершення кодифікаційної роботи, якості і сталості законодавства.

ЧАСТИНА ВОСЬМА ТЕОРІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА

Розділ 19. ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ

§ 1. Поняття і ознаки правовідносин. Взаємозв’язок норм права і правовідносин

Правовідносини - це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами - правомочними (носіями суб’єктивних прав) і зобов’язаними (носіями обов’язків).

Ознаки правовідносин:

1) є специфічним видом суспільних відносин - складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів, перебувають у формі соціальних зв’язків - економічних, організаційних, політичних, сімейних тощо. Не може бути правовідносин із тваринами, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне ставлення до собаки людина відповідає не перед собакою, а перед органами, що стоять на сторожі захисту тварин. У давні часи (середньовіччя) суб’єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 р. був покараний батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв’язку з убивством царевича Дмитра;

2) є ідеологічними відносинами - результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не виникають поза свідомістю людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки вони не будуть усвідомлені людьми, не стануть їх правосвідомістю;

3) є вольовими відносинами - у них втілюються воля або всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), або лише одного з учасників (проведення обшуку, оголошення виборів, нагороди, конкурсу);

4) виникають (змінюються, припиняються) на основі норм права- у разі настання передбачених нормою юридичних фактів;

5) є юридичною формою конкретного (індивідуалізованого) зв’язку суб'єктів - завжди конкретним є юридичний факт, що породжує правовідносини; конкретним є суб’єкти; їх права і обов’язки; визначеним є об’єкт правовідносин;

6) мають зазвичай двосторонній характер, залежність прав і обов’язків сторін є взаємною - одна сторона (наприклад, кредитор) має суворо визначене суб’єктивне право (право на одержання боргу) (правомочна сторона), на іншу сторону (боржник) покладені відповідні юридичні обов’язки (повернути борг) (зобов’язана сторона). У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов’язки (фізичні особи), повноваження і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різною: а) точно визначена зобов’язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов’язаних осіб не виявлено; в) точно встановлені обидві сторони;

7) охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу аж до примусу. У більшості випадків суб’єктивні права і юридичні обов’язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, що виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов’язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

Норма права і правовідносини взаємпов’язані. Відомо, що право може діяти лише тоді, коли визначеним подіям або діям надається характер юридично значущих фактів (актів), що ставлять людей у становище сторін правовідносин, які мають взаємозалежні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Взаємозв’язок норм права та правовідносин:

1) правовідносини зазвичай виникають (припиняються чи змінюються) і функціонують на основі норм права (повна детермінованість, тобто причинна зумовленість правовідносин нормами права) або допускаються нормами права (часткова детермінованість). В останньому випадку зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб’єктів майбутніх правовідносин;

2) правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії. За самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна робити висновок, чи відповідають правила, запропоновані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З установленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається;

3) норма права і правовідносини є неодмінними складовими елементами механізму правового регулювання. їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим;

4) норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми - правовідносин: гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція - на права й обов’язки, а санкція - на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

[54] Видання збірників актів законодавства України здійснюється з 1996 р. (Указ Президента України “Про видання актів законодавства України” від 22.01.1996).