Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.
4) набуває завершення в письмовому акті-документі, що називається нормативно-правовим актом (законом);
5) здійснюється (у значній частині) відповідно до правового регламенту, тобто з дотриманням процедури підготовки і прийняття акта.
Різновидом і складником нормотворчості є законотворчість. Законотворчість - це процес творення закону від законотворчого замислу, прогнозування, розроблення законопроекту до введення його в дію, тлумачення та можливого подальшого коригування (зміни, доповнення). Вирішальним і відповідальним процесом законотворчості є законодавча діяльність парламенту. В Україні це основна конституційно-правова форма ухвалення законів; у передбачених законом випадках закони можуть ухвалюватися на всенародному референдумі. Коло суб’єктів нормотворчості є ширшим за законотворчість, оскільки нормотворчість є процесом творення не лише законодавчих актів, а й усіх нормативно-правових актів у державі (указів президента, постанов уряду, рішень органів місцевого самоврядування та ін.). А коло суб’єктів законотворчості є ширшим за законодавчу діяльність. Якщо законодавча діяльність в Україні здійснюється виключно парламентом, то в законотворчості поряд з депутатами парламенту беруть участь інші суб’єкти законодавчої ініціативи (президент, уряд) тощо.
§ 2. Функції нормотворчості
Функції нормотворчості - напрями діяльності зі встановлення, зміни або скасування правових норм, створення і розвитку системи законодавства.
Основні функції нормотворчості:
1. Функція первинного регулювання суспільних відносин - створення і ухвалення нових правових норм, що відбуваються в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і виникла необхідність в цьому вперше. Наприклад, лише з розвитком космічних досліджень виникла потреба в регулюванні відносин у цій сфері - з’явилося космічне право.
2. Функція оновлення існуючого нормативно-правового матеріалу, його деталізації (конкретизації) здійснюється відповідно до потреб суспільного розвитку внесенням змін і доповнень до приписів нормативно-правових актів; санкціонування вже існуючих норм, наприклад, правових звичаїв тощо. При цьому важливо не займатися оновленням заради оновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відображало б ці потреби. Тоді настає необхідність у внесенні змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, уточненні і конкретизації чинних норм. Не повинно бути дисбалансу між темпами оновлення законодавства і рівнем розвитку суспільства. Деталізація (конкретизація) права відбувається також шляхом створення відповідних підзаконних актів, приписи яких деталізують (конкретизують) ті норми права, що закріплені у приписах законів. Оновленню нормативно-правового матеріалу сприяє скасування віджилих правових норм; анулювання, призупинення чи продовження дії (пролонгація) нормативного акта.
3. Функція усунення (заповнення) прогалин у праві - заповнення повного чи часткового пропуску в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм шляхом формулювання норм, яких бракує. Це є своєрідним оновленням нормативно-правового матеріалу, його удосконаленням. Як відшукується прогалина? Під час застосування норм права - у суді, адміністративній діяльності та ін. Для виявлення прогалин узагальнюється судова й адміністративна практика. Діяльність щодо усунення прогалин у праві здійснюють суб’єкти нормотворчості. Суб’єкти правозастосування можуть тільки долати їх.
4. Функція систематизації нормативно-правового матеріалу - облік, упорядкування, об’єднання, доповнення нормативно-правових актів. Організаційною формою цієї функції є кодифікація нормативно- правових актів, що передбачає обґрунтоване (побудоване на наукових принципах) його оновлення, усунення прогалин.
§ 3. Принципи нормотворчості
Принципи нормотворчості - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами, на підставі яких створюються (розробляються, приймаються, вводяться в дію) нормативно-правові акти.
Загальні принципи нормотворчості (є концентрованим вираженням загальнолюдських цінностей):
1. Гуманізм - формування нормативно-правових актів на основі міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави.
2. Демократизм - встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно-правових актів; створення законодавчих процедур, які забезпечували б вираження в законі волі народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, людини; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність парламенту, так і свавілля з боку парламенту. Цей принцип означає також широку участь народу в обговоренні проектів законів, у консультативних і законодавчих референдумах; урахування альтернативних проектів законодавчих актів і громадської думки, підтримку народної нормотворчої ініціативи; зважене ставлення до парламентської опозиції.
3. Толерантність (цей принцип є продовженням і конкретизацією попередніх) - виявлення та урахування законоутворюючих погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, загальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних і етнічних груп, упорядкування соціальних, релігійних і етнічних конфліктів, компроміс інтересів. У сучасних умовах немає такої соціальної групи, задоволення інтересів якої (при ігноруванні інтересів інших груп населення) могло б забезпечити якість і ефективність результатів нормотворчості. Необхідна згода всіх основних соціальних шарів суспільства, їх толерантність. За допомогою нормотворчості досягається авторитетне посередництво, спрямоване на примирення, рівновагу правомірних інтересів сторін.
4. Гласність - відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення, прозорість їх обговорення в парламенті. Гласність і відкритість дають можливість громадянському суспільству встановити контроль за законодавчим процесом, вчасно коригувати проходження нормативних актів.
5. Правова законність - додержання ієрархії нормативно- правових актів при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого процесу нормотворчості. Цей принцип означає, що всі звичайні закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй і міжнародним угодам, укладеним за участю України. Акти органу нижчого підпорядкування не можуть суперечити акту вищого органу. Закони, ухвалені всеукраїнським референдумом з питань визнання нечинним будь-якого закону або окремих його положень, мають вищу юридичну силу стосовно закону, ухваленого Верховною Радою України. Принцип законності передбачає наявність механізму перевірки Конституційним Судом нормативно-правових актів щодо відповідності їх Конституції, а також можливість зміни закону чи припинення його дії винятково законом, який має однакову з ним або вищу юридичну силу.
6. Науковість - залучення до розробки нормативних актів (законів) кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, котрі мають необхідні знання і досвід; наявність глибокої обґрунтованості відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства та інтеграції держави у європейський простір, що міститься в науковій концепції. Проведення наукової експертизи, проектів нормативно- правових актів (законів), щоб запобігти їх прийняттю з недостатньо обґрунтованими положеннями, прогалинами, суперечностями.
7. Професіоналізм - наявність не тільки знань, а й навичок, умінь зі складання нормативних актів, що передбачають залучення фахівців у відповідних сферах суспільного життя, врахування узагальненої практики реалізації чинних правових норм, у процесі якої виявляються їх помилки, прогалини, колізії, фактично недіючі норми, їх застарілість, невідповідність реаліям життя.
Спеціальні принципи нормотворчості:
1. Цільове спрямування - створення нормативно-правового акта відповідно до мети, предмета правового регулювання, з використанням відповідних правових засобів, типів та методів правової регламентації.
2. Системна погодженість - узгодження прийнятого нормативно- правового акта з функціонуючими, тобто прийнятими раніше, а також з чинними міжнародними договорами.
3. Оперативність - швидке реагування на зміни в суспільстві, їх врахування при плануванні нормативних актів; незволікання підготовки проектів нових, скасування застарілих та вдосконалення чинних нормативних актів.
4. Поєднання динамізму і стабільності - досягнення стабільності законодавства шляхом створення досконалого нормативного акта з орієнтацією на його якомога більшу тривалість та можливістю вносити до нього доповнення і зміни у разі необхідності.
5. Планування - складання, додержання планів розробки і ухвалення нормативно-правових актів (законів), строків їх скасування чи зміни, приведення чинних актів у відповідність із прийнятими. Планування передбачає правове обґрунтування необхідності видання чи вдосконалення нормативних актів (заповнення прогалин, усунення колізій).
6. Техніко-юридична досконалість-упорядкування нормативно- правових актів з додержанням обов’язкових правил, способів, прийомів юридичної техніки, лінгвістичних стандартів їх мови тощо.
§ 4. Види нормотворчості держави і суспільства
Нормотворчість права, оформленого нормативно-правовим актом (законом), здійснюється двома соціальними інститутами:
• державою в особі державних органів та їх посадових осіб;