Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.
2) право структурно поділяється на загальне право і право справедливості (виникли в XI і XII ст. відповідно і частково злилися у XVIII ст.); статутне (парламентське) (існує з кінця XIII ст.);
3) основним джерелом (формою) права є судовий прецедент - ця ознака дає підставу називати означену сім’ю правових систем прецедентною. Тобто право твориться у процесі вирішення судових справ, а не шляхом формулювання норм законодавцем, хоча в державі існують і інші форми права - статут (закон), конституційний звичай (конституційна угода), доктрина, міжнародний договір тощо;
4) обов’язкові судові прецеденти створюються вищими судовими інстанціями: в Англії - це Палата лордів, Апеляційний суд і Високий суд, а також Судовий комітет Таємної Ради (у справах держав-членів Співдружності). Нижчі суди не створюють прецедентів;
5) судові прецеденти мають казуїстичний характер, тоді як норми статутів (законів) - загальний. Якщо судові прецеденти застосовуються лише при вирішенні аналогічних казусів (випадків) і стосовно конкретних осіб, то норми статутів поширюються на всіх. Невипадково загальне право за своєю природою вважається казуїстичним, тобто таким, що складається з типізованих прецедентів;
6) статутам (законам - актам парламенту) за формально- юридичним змістом надана вища юридична сила. Проте на практиці існує таке: закон, перш ніж набути реальної сили, має обрости прецедентами, які формуються шляхом його інтерпретації;
7) використовуються конституційні звичаї (конституційні угоди) і правові доктрини як джерела права. Так звані «конституційні угоди» регулюють важливі питання державного життя і виступають своєрідним джерелом конституційного права. До правової доктрини звертаються суди Англії і США у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Судові коментарі, узагальнення прецедентної практики є практичним керівництвом для суддів. Як правило, доктрина, що розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями, затверджує високу роль суду у здійсненні контролю за конституційністю законів при тлумаченні прецедентів[44]. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї, концепції юристів різних шкіл мають додаткове значення;
8) відсутній поділ права на приватне і публічне та суворий поділ права за галузями, як це спостерігається у правових системах романо-германського типу. Існує розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, збиток (шкода), придбання, процедури цивільні, процедури кримінальні, процедури магістратських судів та ін. Основні категорії публічного права Великої Британії: злочин, конституційне право, адміністративне право, міжнародне право;
9) відсутній дуалізм права - поділ на цивільне і торговельне (комерційне);
10) процесуальне право домінує над матеріальним, що виражається в незалежності судових органів, суворому дотриманні процедури, престижі адвокатської професії та ін. Процесуальне право ініціювало розвиток матеріального, яке стало формуватися лише з другої половини XIX ст. Нині матеріальні галузі права набувають більшого розвитку;
11) проводиться консолідація судових прецедентів і законів, тоді як майже повністю відсутні кодифіковані галузі права. Через те, що кодифікувати прецеденти вкрай складно, у Великій Британії вдаються до створення консолідованих актів (з деякими елементами кодифікації). У 1965 р. у Великій Британії створено Правову комісію (таку засновану в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права;
12) досконалою є процесуальна техніка (система доказів) та самобутньою, автохтонною - юридична термінологія. Остання іноді не збігається з нормативними поняттями і термінами континентального права. Специфічно англійськими є терміни «зобов’язальний прецедент», «незобов’язальна думка судді», «відхилення від прецеденту», «перспективне подолання прецеденту», «правила розрізнення» та ін. Англійському праву притаманна стабільність юридичної мови, основ юридичного мислення, власних юридичних понять (довірча власність, зустрічне задоволення та ін.), які або зовсім відсутні у праві країн континентальної Європи, або не можуть бути адекватно перекладені їхньою мовою. І навпаки, деякі типові поняття континентального права, що привнесені в нього римським правом (батьківська воля, підробка, нездоланна сила, узуфрукт, юридична особа та ін.), не представлені в англійському праві. Існує особлива процесуальна техніка створення і систематизації прецедентів: великою і ґрунтовно розробленою є система доказів як результату багатої судової практики. Ця техніка аж до початку XIX ст. майже цілком відгороджувала ці країни від впливу розвиненої законодавчої техніки континентальних країн Європи, де створені складні правові конструкції, ретельно розроблені законодавчі форми, чітко і продумано викладені юридичні норми.
Дві англомовні країни - США й Велика Британія - мають різні правові системи: їх навіть називають двома країнами, «розділеними» загальним правом. Відтворити усі відтінки своєрідності правової системи США неможливо. Шляхом порівняння з правовою системою Великої Британії можна вказати лише на деякі з них.
Особливості правових систем Великої Британії і США:
Правова система Великої Британії:
1) розвинулася протягом сторіч на основі принципу наступності і безперервності й у своїй еволюції усередині країни не знає серйозних потрясінь;
2) розвивалася відносно незалежно від римського приватного права - цивільного права;
3) пережила період феодального права, що дістало назву англосаксонського права;
4) має однорівневу правову систему, зумовлену унітарним устроєм Великої Британії, а також загальну («унітарну») систему законодавства і систему прецедентного права;
5) ґрунтується на некодифікованій конституції: не має ні статуту, ні судового рішення, що проголошувало б Велику Британію конституційною парламентською монархією;
6) за відсутності спеціального Конституційного суду найважливішим компонентом англійської Конституції є конституційні угоди, що виступають формою вираження механізмів стримування і контролю галузей (гілок) влади;
7) основними формальними джерелами права є судовий прецедент і статут (закон), проте ними джерела права не вичерпуються;
8) вищі судові інстанції, як правило, пов’язані своїми колишніми рішеннями;
9) інститут присяжних засідателів утратив своє колишнє значення
Правова система США:
1) формувалася на основі англійського права, що внесене на територію Північної Америки (США) переселенцями з Англії і піддане значним змінам на континенті, поза безпосереднім сусідством з Англією;
2) розвинулася за більшої незалежності від римського приватного права. Лише у штатах, які були раніше французькими й іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу;
3) не пережила періоду феодального права - на відміну від континентальної Європи, формувалася на основі буржуазних відносин;
4) має дворівневу правову систему, зумовлену федеративним устроєм США. Паралельно взаємодіють правові системи федерації і штатів, у яких системи законодавства і прецедентного права різні;
5) ґрунтується на кодифікованій Конституції федерації і конституціях штатів;
6) за відсутності спеціального Конституційного суду функціями конституційного контролю наділений Верховний суд країни. Рішення (акти тлумачення) Верховного суду США щодо конституційності законів є джерелом права, оскільки створювана норма поширюється як на розглядувану справу, так і на подібні справи в майбутньому;
[44] Правова доктрина країн «загального права» менш жорстко прив’язує право до держави, ніж країн континентальної Європи.