«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

3) детермінована унікальними історичними і географічними факторами розвитку суспільства, відображає національний менталітет, стан економічного розвитку і своєрідність державної форми, особливо державного (політичного) режиму, ступінь спадкоємності і запозичення у праві, що зумовило її неповторність і відносну стійкість у часі (основні ознаки вироблялися протягом історії);

4) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами; володіє як механізмом перенесення їх вимог на мову юридичних норм, так і зворотним механізмом - переводити нормативно-правові приписи в реальну поведінку особи, групи, суспільства;

5) має в межах країни цілісність, єдність, суверенність, що задається безперервним розвитком суспільства, у процесі якого воно відмежовує себе від інших суспільств шляхом формування різних культурних норм і цінностей, в тому числі правових;

6) має власну структурну упорядкованість - є цілісною системою взаємозалежних, погоджених і тісно взаємодіючих спеціальних та загальних правових засобів, правових явищ і процесів;

7) є динамічною системою - її формування відбувається повсякчас, оскільки окремі елементи або застарівають і потребують оновлення, або змінюють свій характер і внутрішні зв’язки, тобто відбувається процес відтворення правової системи і використання її людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права;

8) має кінцеву мету - досягнення суб’єктами права приватних і публічних цілей, установлення злагоди і підтримання правового порядку в суспільстві.

У правовій системі відбуваються складні і різноманітні внутрішні процеси, пов’язані із зовнішніми. Вони протікають як у системі в цілому, так і в окремих її елементах - підсистемах, ланках, блоках (законодавство, юридичні установи і юридична практика, правовідносини, правова культура тощо).

§ 2. Структура правової системи

Структура правової системи - стійка єдність компонентів правової системи та сукупність усіх прямих і зворотних постійних зв’язків між ними, що забезпечують їй правову цілісність.

Як складне правове явище, правова система містить у собі головні конструктивні і похідні компоненти, за допомогою яких досягаються кінцеві цілі правового регулювання. Ці компоненти структуруються в її підсистеми, що розкривають динаміку правової системи в цілому.

Структура правової системи, що складається з підсистем, виражених через власні компоненти:

1) інституціональна - суб’єктний склад: індивідуальні і колективні (суб’єкти права), в тому числі держава як суперінституціональна організація, соціальні спільності та інші суб’єкти права;

2) нормативна (регулятивна) - правові норми і принципи, об’єктивовані в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях та ін.;

3) ідеологічна (доктринальна) - сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної поведінки суб’єктів права, вступу їх у правовідносини, правову діяльність - праворозуміння, правове мислення, правові ідеї, концепції, правосвідомість і правова культура;

4) функціонально-соціальна - сукупність причинно-наслідкових

зв’язків між суб’єктами права, що виникають внаслідок їх юридичних вчинків: правореалізація, правозастосування, правовідносини, правомірна поведінка, юридична практика - через них відбувається дія норм права в соціальному середовищі, визначається режим функціонування правової системи як частини соціальної системи;

5) комунікативна (інтегральна) - закономірності відносин між взаємодіючими і взаємозумовленими підсистемами, що відсутні у них в ізольованому стані: а) підсумовувальні зв’язки між інституціональною, регулятивною, ідеологічною, функціональною правовими підсистемами. Завдяки тому, що кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності, їх інтегрованість, комунікативність виражається у нерозривному зв’язку норм, органів, що їх приймають; концепцій, покладених у їх основу, процедур їх утворення і застосування; б) зв’язки правової системи в цілому з політичною, економічною й іншими системами суспільства - системами звичаїв, норовів, традицій; в) зв’язки з міждержавними регіонально-континентальними правовими системами (у Європі - ЄС, РЄ). Саме внутрішньосистемні зв’язки і відносини (прямі і зворотні) на національному і міжнародному рівнях перетворюють сукупність елементів на систему, що має властивості єдності і цілісності. Результатом дії комунікативної підсистеми є правова законність і правовий порядок.

Отже, поняття «правова система» має узагальнювальний характер, містить у собі основні, найбільш активні спеціальні і загальні правові засоби; характеризується зв’язками між ними, що виникають завдяки суб’єктам права. Право (його норми) у правовій системі є нормативною основою, а в соціальній системі - різновидом соціальної комунікації; праворозуміння виступає концептуальним фундаментом правової системи; багатократно опосередкований обмін юридичними діяльностями, правомірною поведінкою, правовідносинами - сполучними елементами; юридична практика з її результативними елементами (законністю і правопорядком) - обов’язковою умовою її ефективного функціонування. Ціннісним ядром правової системи, для якого вона існує і спадкоємно розвивається, виступає людина як джерело і носій права, творець усіх правових явищ. Конституція України підтверджує значення суб’єктів права з їх конституційними правами й обов’язками як системоутворювальних матеріальних факторів правової системи.

§ 3. Правова система і право

У юридичній літературі є два підходи до пояснення співвідношення права і правової системи: перший полягає в тому, що правова система ототожнюється з правом; другий виражається у визнанні права як інструментальної (нормативної) основи правової системи. Справді, «правова система» і «право» - родинні категорії, які не існують одна без одної. У зарубіжних і вітчизняних роботах часто застосовується категорія «романо-германська сім’я правових систем» як тотожна категорії «романо-германське право». Або вживається термін «загальне право», коли йдеться про англійську правову систему. «Мусульманським правом» іноді позначають правові системи арабського світу.

Пошук оптимального визначення того чи іншого складного явища або предмета з численними зв’язками і відносинами, якими є право і правова система, не виключає можливості і навіть передбачає необхідність декількох визначень відповідних понять. Повна характеристика складних явищ і предметів може бути за багатоаспектного підходу до вирішення цього завдання, розгляду питання в усіх необхідних ракурсах. Але, говорячи про можливість і необхідність кількох чи навіть багатьох визначень, треба мати на увазі принаймні дві важливі обставини.

По-перше, термін «правова система», уживаний у вузькому розумінні, може використовуватися у значенні «право», але тоді право є застосованим широко, оскільки у вузькому розумінні «право» поглинається терміном «правова система». По-друге, внутрішньодержавне право може бути визначене переважно через інструментальну (нормативну, регулятивну) підсистему правової системи. Таке розуміння викладено у ст. 2 Європейської конвенції про громадянство (1997 р.), де внутрішньодержавне право розкривається через основні джерела (форми) права. До нього віднесені «усі типи положень національної правової системи, включаючи конституцію, закони, нормативні акти, укази, судову практику, звичайні правила і практику, а також правила, які виходять з міжнародних договорів, котрі мають обов’язкову силу».

Правова система і право, будучи взаємозалежними і взаємозумовленими, не поглинають одне одного і тому не є цілком взаємозамінними.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Право зумовлене своєрідністю і неповторністю соціальної системи. Як явище різноманітне, воно існує в різних формах і видах, переломлюється у правовій системі, визначає спрямованість її розвитку, пронизує всі її сфери.

Відмінності права і правової системи виражаються в тому, що основна функція права - регулятивна, оскільки право виступає регулятором суспільних відносин, а основна функція правової системи - інтегральна. Крім інтегральної, правова система має функції: комунікативну, регулятивну, охоронну, захисну. Інтегральність виражається в: 1) об’єднанні всіх (спеціальних і загальних) правових явищ у єдине ціле; 2) зімкненні всіх елементів структури суспільства на основі верховенства права. Об’єднальною основою права і правової системи є суб’єкти права (індивідуальні і колективні) як головні елементи соціальної системи суспільства, реальні джерела і носії прав і обов’язків.

Правова система служить комплексною характеристикою юридичної сфери життя конкретного суспільства, тоді як право з його системою - менш об ’ємне і входить у правову систему. Коли ми говоримо «менш об’ємне», маємо на увазі не незчисленно, оскільки право, прагнучи встигати за змінами, що прискорюються, у суспільстві й економіці, розвивається небаченими темпами: половина нормативного масиву у світі створена менш ніж за тридцять останніх років. «Менш об’ємно» означає, що обсяг системи права поглинається обсягом правової системи.

В одній і тій же правовій системі може діяти кілька систем права. Наприклад, у Пакистані правова система містить елементи індуїстського, мусульманського права, що поширюються на певні групи (громади) населення, які зберігають свої традиції, у тому числі і релігійно-правові. Це надає своєрідності правовій системі Пакистану.

Правова система і система права різняться не лише обсягом, а й змістом. їх відмінності полягають також у тому, що система права спрямована «усередину», а правова система - «зовні», за її межі. Перманентною сутністю права є справедлива і рівна міра свободи, модифікацією цієї сутності слугують форми вираження права: нормативні договори, закони, правові звичаї, судові прецеденти. Якщо система права відображає внутрішню погодженість галузей, підгалузей, інститутів і норм права, то поняття «правова система» підкреслює автономність системи як самостійного соціального утворення. Правову систему становлять ті явища і процеси у державі й суспільстві, що набули суто правового характеру. Нормотворчі, правозастосовні, правоохоронні і судові органи є неодмінною складовою частиною правової системи суспільства. Як сприйняття правових норм, так і їх тлумачення, реалізація і застосування не можна розглядати безвідносно до тих органів, що їх встановлюють або реалізують. Визначальним фактором у назві «національна правова система» служить наявність суверенної держави.

Слід враховувати, що термін «правова система» вживається не лише щодо окремої держави (суспільства). Він використовується при характеристиці міждержавних утворень: правова система РЄ, правова система ЄС та інші. Зазначені системи є правовими системами інтегрованого характеру. В їх розпорядженні є різноманітні шляхи впливу на національне законодавство. Отже, можна класифікувати правові системи за територією дії на національні, регіонально- континентальні (міждержавні), міжнародні.

§ 4. Поняття «тип (сім ’я)» правових систем