Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

4) є парламенти у суб’єктів федерації, що видають закони відповідно до федерального законодавства, ці закони діють у межах їх територій;

5) за наявності федерального уряду існують самостійні органи управління у суб’єктів федерації. У деяких країнах суб’єкти федерації мають своїх президентів (у РФ - президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб’єктом розмежовується федеральною конституцією;

6) існує громадянство як усієї федерації, так і її суб’єктів - не в усіх, але в багатьох федераціях;

7) існує єдиний економічний простір - федеральна податкова і грошова системи;

8) федерація (не суб’єкти федерації) має суверенітет і є суб’єктом міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб’єктів;

9) як правило, суб’єкт федерації немає права сецесії- права виходу зі складу федерації; у разі порушення конституційної законності на території суб’єкта федерації у надзвичайних умовах (масові заворушення, стихійні лиха та ін.) застосовується так званий інститут федерального примусу {«федеральної інтервенції») - втручання у справи суб’єкта федерації відповідно до правил, встановлених федеральною конституцією чи законом (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Мексика, Пакистан, США та ін.).

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта - регіонам, а право оподаткування розділене між обома.

Види федерацій: за способом створення:

• договірні - виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило, «знизу» (Об’єднані Арабські Емірати, Танзанія);

• конституційні - засновуються шляхом прийняття конституції, тобто створюються головним чином «зверху» (Індія, Бельгія, Австрія);

• договірно-конституційні - поєднують договірні і конституційні засади виникнення (їх більшість - США, Німеччина, Швейцарія, РФ та ін.);

за способом поділу і здійснення владних повноважень:

• централізовані - переважає сфера виключних повноважень федерації над повноваженнями її суб’єктів (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

• відносно централізовані - майже урівноважені сфери компетенції федерації і її суб’єктів у питаннях організації суспільного життя (США, Австралія, Німеччина);

за принципом побудови:

• територіальні - США, Мексика, Німеччина;

• національні - у минулому: СРСР, Чехо-Словаччина, Югославія; нині в чистому вигляді немає;

• національно-територіальні - Бельгія, Канада, РФ, Індія.

§ 4. Конфедерація, співдружність, міждержавне об’єднання

Конфедерація (від лат. confederatio) - тимчасовий союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі договору одна з одною для досягнення певних цілей і спільного здійснення державної діяльності у певних напрямах (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа та ін.) при збереженні в інших питаннях незалежності (суверенітету).

Основні ознаки конфедерації:

1) договірна форма утворення;

2) збереження суверенітету держав, що входять до її складу;

3) тимчасовий характер утворення - задля досягнення певних цілей;

4) обмеженість предметів відання - питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб’єктами конфедерації. Розширити предмети відання можна лише за згодою всіх держав, що її становлять;

5) відсутність загальних для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону, конституції і громадянства;

6) відсутність загальних законодавчих, судових органів, системи управління, фінансової системи (фінансова основа - добровільні внески їх суб’єктів), тобто власної конфедеративної правової системи;

7) формування тільки тих загальних органів, котрі необхідні для здійснення завдань, визначених у договірних актах (наприклад, загального конфедеративного органу, що складається з представників суверенних держав);

8) ухвалення рішень загальних конфедеративних органів за принципом консенсусу (одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів) з подальшого ратифікацією таких рішень суб’єктами конфедерації; у разі незгоди з рішенням не настає ніяких санкцій, оскільки кожний суб’єкт конфедерації має право нуліфікації, тобто відмови у визнанні чи в застосуванні актів конфедерації;

9) наявність свободи виходу (права сецесії) зі складу конфедерації в кожного з її суб’єктів.