«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія та ін.), або еволюціонують у федерацію (СІЛА, 1777-1787; Канада, 1867-1949; Німеччина, 1815-1866; Швейцарія, 1242-1848) та ін. Швейцарія й досі за конституцією (Федеральна конституція Швейцарської конфедерації 2000 р.) зберігає формальний статус конфедерації, хоч формою державного устрою є федерацією.

Більш висока форма інтеграції (об’єднання) держав досягається в міжнародних і міждержавних регіонально-континентальних об’єднаннях - співдружностях і співтовариствах, особливо останніх.

Співдружність союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі міжнародного договору для досягнення певних цілей, спільного здійснення і координації кількох напрямів державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжнародний договір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження її органів і одночасно зберігає за державами-членами суверенітет і якості суб’єктів міжнародного права (СНД - Співдружність незалежних держав, Британська співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною - економічна, культурна діяльність та ін. Вона виражається, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юридичних актах.

Міждержавне (інтеграційне) об’єднання - союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі міждержавного договору для посилення інтеграційних зв’язків між ними та еволюції у бік конфедеративного об’єднання. Міждержавним об’єднанням особливого роду на європейському континенті є Європейський Союз (EU, European Union), заснований в 1993 р.

Рада Європи, створена після Другої світової війни (Статут підписаний і ратифікований у 1949 р.), є також міждержавним об’єднанням, але іншого характеру - європейською міжурядовою організацією. Її головні інституційні органи: Парламентська Асамблея, Комітет міністрів та Європейський Суд з прав людини.

Україна прийнята до Ради Європи в 1995 р., прагне з часом увійти до Європейського Союзу.

§ 5. Форма державного (політичного) режиму

Державні (політичні) режими поділяються на два основних види: демократичний і недемократичний. Недемократичним є авторитарний режим, його крайньою формою - тоталітарний режим.

Тільки демократичний режим в країні можна кваліфікувати як праводержавний.

Демократичний державний (політичний) режим - стан державно-політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного права з використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу, забезпечуваного системою стримувань і противаг.

Різновидами цього режиму є:

• ліберально-демократичний - дотримується гуманістичних принципів здійснення державної влади в межах права;

• консервативно-демократичний - дотримується усталених, традиційних правових цінностей управління, що склалися історично;

• радикально-демократичний - постійно вводить нові правові форми здійснення державної влади з метою підвищення її ефективності.

Ознаки демократичного режиму:

1) вільна і рівна участь громадян і їх об’єднань в управлінні державою через інститути безпосередньої і представницької демократії;

2) дотримання ідеологічного, політичного й економічного плюралізму, створення умов для легалізованої діяльності опозиційних політичних партій;

3) гарантованість здійснення прав і свобод громадянами і соціальними меншинами відповідно до міжнародних стандартів прав людини;

4) реальність місцевого самоврядування;

5) реальність справедливого правосуддя;

6) домінування методів переконання, узгодження, компромісу над примусовими методами.

Авторитарний державний (політичний) режим - стан недемократичної організації державної влади, за якою влада зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, що опирається на військово-каральний апарат, соціальну та популістську ідеологію, застосовує неправові форми управління, обмежує громадянина в політичних правах і надає визначену автономію в економічній та деяких інших неполітичних сферах життя.

Різновидами цього режиму є:

• революційний - змінює напрями суспільно-політичного розвитку, здійснюючи владу в неправових формах;

• стабілізаційний - зберігає існуючий суспільно-політичний лад, діючи в межах права в одних сферах і нехтуючи правом - в інших;

• модернізаційний - удосконалює існуючий суспільно-політичний лад, виходячи за межі права.

Ознаки авторитарного режиму як недемократичного:

1) зосередження влади в руках правлячої верхівки, котра здобуває її нав’язуванням суспільству своєї волі командними методами, а не через вільні вибори;

2) безстроковість влади глави держави і сувора субординація суб’єктів влади;

3) порушення принципу поділу влади, домінування органів виконавчої влади;