А в них палкі мої бажання,
Мої вогненні поривання
І щастя полум'яний спів.
Тобі слав інший ті листи,
А суть була в них моя власна,
І це мені у снах прекрасних
Свою любов являла ти.
Так, я обманював, але
І сам Господь, напевне, бачив
Те зло моє було незряче,
Те зло моє було не зле.
Тепер нарешті я прозрів
І зрозумів чому страждаю –
Хоч душу іншому віддав Я,
О, як же я тебе любив!
Перед тобою каюсь я,
І покладаю край обману –
Прошу, прошу тебе, кохана,
Навіки будь моя, моя!
Наташа. Що ти сказав? То знову жарт.
Костя. Я сказав, що кохаю тебе і прошу твою руку і серце.
Наташа. Але ж… Ти зовсім не знаєш мене.
Костя. Я тебе знаю дуже добре і дуже давно наші серця з’єднались там в небесній сфері перед Богом, і залишилось тепер з’єднатись нам перед людьми.
Наташа. Як же так можна? Одружувалась з одним, а жити буду з іншим.
Костя. Ти і одружувалась зі мною, тільки не знала цього, а тепер я тобі розкрив очі і ти дізналась, що кохала мене, тільки мене.
Наташа. Так воно і було насправді.
Костя. То ж весілля продовжується, пішли до гостей. Нас там чекають.
Наташа. Але ж що вони скажуть, що чоловік у мене інший.
Костя. Вони ж там уже всі п’яні, то не побачуть, а хто побачить, то промовчить, бо тільки ми вирішуємо свою долю.
Наташа. Як мені з тобою хорошо, як все стало просто і добре. Мені, здається, що знала я тебе все своє життя.