Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, — відповідала вона, — звісно, не тільки! І в нас тут є рабині. І в Америці теж, та-а-ак? — додала вона, вимовляючи слова на американський лад.

Ейлін розреготалася. Вона подумала про свою рабську прихильність до Ковпервуду. Але ж чому так? Чому ця жінка почуває себе такою незалежною, живе як хоче, ні до кого не прив’язана, принаймні це не приносить їй ніяких мук, тоді як вона... І їй дуже захотілося познайомитися ближче з цією Марією Резштадт, щоб навчитися в неї цьому спокою і вмінню зневажати суспільну думку.

Мадам Резштадт зі свого боку теж, очевидно, зацікавилася Ейлін. Вона розпитувала її про життя в Америці, запитала, чи довго вона пробуде в Парижі, де вона зупинилася, і запропонувала зустрітися наступного дня й піти куди-небудь разом поснідати. Ейлін радісно погодилася.

Водночас думки її безупинно поверталися до ранкової прогулянки з Толліфером, до всіх їхніх численних походів по різних ательє і крамницях. Поради й рекомендації, яких вона наслухалася у всіх цих модних закладах, відкрили їй очі: виявляється, вона недостатньо стежить за своєю зовнішністю, вона виглядає зовсім не так, як їй личить. Водночас її запевняли, що все це аж ніяк не пізно виправити. Потрібні лише доктор, масажистка, дієта і якийсь новий метод масажу для обличчя. Вона може і має змінитися. І все це придумав Толліфер. Але з якою метою? Навіщо йому це потрібно? Вона дотепер не зауважувала, щоб він дозволяв собі з нею якусь фамільярність. У них просто дуже гарні дружні відносини. Ейлін ніяк не могла пояснити собі, що це значить? Врешті, яка ріниця? Ковпервуд нею не цікавиться, тож їй самій треба якось наповнити своє життя.

Повернувшись до себе в номер, Ейлін раптом відчула гостру тугу за кимось, з ким вона могла б поділитися всіма своїми прикростями. Якби в неї був хтось, нехай одна людина у всьому світі, з якою вона могла б розслабитися і просто бути собою. Щось вона відчула в цій Марії Резштадт, що так міцно потиснула їй руку, коли вони прощалися, — можливо, вона могла б стати таким другом або хоча його подобою.

Одначе десять днів, які Ейлін планувала провести в Парижі, промайнули дуже швидко. Але все складалося так, що вона зараз аж ніяк не могла повернутися до Лондона. Адже Толліфер організував їй цілу кампанію за допомогою армії фахівців, які мали не тільки оновити її фізично й естетично. І на це потрібен час, але ж, можливо, це змінить її стосунки з Ковпервудом. Молодість ще не пішла, казала собі Ейлін, і зараз, коли Ковпервуду доводиться вести таку тяжку боротьбу в лондонських ділових колах, можливо, йому буде приємно мати коло себе близьку людину, навіть якщо він і не має до неї ніяких палких почуттів. В Англії, де йому потрібно забезпечити собі стійке становище у суспільстві, можливо, він захоче надати своєму життю з нею більшої сталості, адже це в його ж інтересах, він навіть буде задоволений цим.

Тож Ейлін з надією подовгу просиджувала перед дзеркалом, мужньо терпіла дієту і ретельно виконувала всі косметичні інструкції Сари Шиммель. Вона тепер зрозуміла, як зручно носити сукні, спеціально зшиті для неї. З кожним днем міцніла її впевненість у собі, вона стала спокійнішою, стриманішою; усі думки її були спрямовані до Ковпервуда, вона жила радісним передчуттям зустрічі з ним, сподівалася здивувати його, коли він знову її побачить, і, можливо, приємно. Тож вона вирішила залишитися в Парижі, принаймні доки не скине зайві двадцять фунтів і тоді зможе вона убратися в ті чудові витвори, які з таким ентузіазмом придумав для неї месьє Ришар. Також вона спробує зробити нову зачіску, яку придумав для неї її перукар. Ах, якби тільки все це не виявилося даремним!

Ейлін написала Ковпервуду, що її візит до Парижа ви­явився таким цікавим — завдяки містерові Толліферу, — що вона затримається тут ще тижні на три, ба навіть на мі­сяць. «Уперше в своєму житті, — додала вона з натяком на жарт, — я прекрасно обходжуся без тебе, і за мною гарно доглядають».

Коли Ковпервуд прочитав цю фразу, він відчув якийсь дивний сум. Адже він сам усе це так спритно влаштував. Утім, йому спало на думку, що значну роль тут відіграла Береніс. По суті, це була її ідея, за яку він з радістю вхопився, тому що це була єдина можливість пізнати щастя з нею. І так воно і є. Одначе, який же треба мати склад розуму, щоб придумати все так далекоглядно і холодно. Чи не може це колись обернутися проти нього самого? А що тоді, адже він так прив’язаний до Береніс? Ця думка була нестерпною, і, аби позбутися її, він розсудив, що вже стільки всього зустрічав у своєму житті, тож, коли настане час, зуміє зустріти і це.

Розділ 36

У результаті своєї розмови з Ковпервудом у готелі «Браун» містер Джонсон вирішив, що питання щодо участі його й лорда Стейна в підприємстві Ковпервуда можна буде обговорити всебічно тільки після того як лорд Стейн сам зустрінеться із американським мільйонером.

— Ви нічим не ризикуєте, якщо поговорите з ним, — сказав він Стейну. — Звісно, ми дамо йому зрозуміти, що якщо ми погодимося ввійти в його підприємство й допоможемо йому отримати контроль над центральною кільцевою лінією, наша підтримка обійдеться йому в п’ятдесят відсотків загальної суми контрольного пакета, якою б не була ця сума. А потім нам, можливо, вдасться домовитися з деякими нашими акціонерами з компаній Метрополітен і Районної, щоб вони допомогли нам назбирати на п’ятдесят один відсоток і відтак зберегти контроль.

Лорд Стейн схвально кивнув:

— Продовжуйте.

— Так ми зможемо закріпити свою позицію, — продовжував Джонсон, — і тоді, що б не трапилося, ми з вами, об’єднавшись, скажімо, з Колвеєм, Джімзом і, можливо, з Дайтоном, забезпечимо за собою контроль, тож Ковпервуду доведеться мати з нами справу як зі співвласниками центральної лінії.

— Це видається мені дуже слушним, — сказав Стейн, спокійно оглядаючи співбесідника. — Що ж, я не проти поговорити із цим американцем. Можете запросити його до мене, коли захочете. Лише попередьте мене заздалегідь. Я зможу сказати більше після зустрічі з ним.

Отже, одного теплого червневого дня Ковпервуд із Джонсоном сіли в коляску і поїхали красивими лондонськими вулицями до особняка лорда Стейна.

Ковпервуд ще не вирішив, в якій мірі він може відкрити свої таємні й хитромудрі плани у розмові, що мала відбутися. Насправді, він все-таки подумував про те, що, якою б успішною не була розмова із Джонсоном і Стейном, все-таки непогано було б також розвідати наміри Ебінгтона Скерра, спробувати укласти з ним угоду й отримати його контракт на будівництвю лінії Бейкер-стрит — Ватерлоо. А якщо за допомогою Геддонфілда й лорда Еттінджа вдасться дістати ще деякі контракти, тоді в нього буде повна можливість диктувати свої умови навіть власникам цієї кільцевої лінії.

Коли вони під’їхали до будинку лорда Стейна на Берклі-сквер, Ковпервуда вразила шляхетна міць цього квадратного будинку. Він, здавалося, дихав надійністю, що, звісно, не мало нічого спільного з комерцією. Ліврейний слуга відчинив перед ними двері; тиша величезної вітальні першого поверху створювала атмосферу, яка подобалася Ковпервуду, що, втім, ніяк не зачіпало його особистої ієрархії цінностей. Що ж, цілком правильно, що ця людина цінує насамперед надійність. Але й він, Ковпервуд, зі своєї точки зору теж має рацію, намагаючись залучити його до своєї справи, допомогти йому збільшити своє багатство, використати його, а, якщо він не виявить достатньої спритності, Ковпервуд проковтне його, і тоді вся ця надійнсіть розлетиться на порох.

Джонсон запропонував Ковпервудові подивитися картинну галерею, оскільки дворецький доповів, що лорд Стейн телефонував і передав, що затримається на декілька хвилин. Опинившись у ролі тимчасового хазяїна, Джонсон з усієї сили намагався бути послужливим. Ковпервуд сказав, що він із задоволенням подивиться картини, і Джонсон повів його до величезної галереї, що примикала до вестибюля.

Вони повільно походжали галереєю, зупиняючись перед дивними портретами, написаних Ромнеєм і Гейнсборо, а Джонсон частував Ковпервуда історією родини Стейнів. Покійний лорд був відлюдником і людиною великої вченості, цікавився переважно хетськими розкопками й хетською писемністю, витратив на це купу грошей, за що йому, зрозуміло, вдячні історики. Молодий Стейн до цих антикварних інтересів батька ніякої схильності не ви­явив, і, на відміну від батька, виявив інтерес до суспільного життя і фінансів. Тепер лорд Стейн помітна постать у світі і має великий вплив у фінансових колах. А цей будинок, коли настане сезон, стає місцем різноманітних суспільних подій. Родовий маєток Стейнів Трігезал — одна з визначних пам’яток Англії. Крім того, лорд Стейн має чарівний заміський будинок у Прайорс-Коув, поблизу Марлоу на Темзі, і виноробну ферму у Франції.

Почувши назву нинішньої оселі Береніс, Ковпервуд по­сміхнувся про себе, й тільки поява лорда Стейна, що привітав їх у своїй звичній манері, втримала його від подальших розпитувань.

— А! От ви де, Джонсоне! А з вами, звичайно, містер Ковпервуд?

Він простягнув руку, і Ковпервуд, оглянувши його швидким проникливим поглядом, енергійно потиснув її.

— Для мене це честь, запевняю вас, — промовив він.

— Що ви! Що ви! — відповів Стейн. — Елверсон мені стільки розповідав про вас. Я думаю, найзручніше нам буде в бібліотеці. Ходімо?

Він подзвонив і наказав лакеєві принести вино. Вони ввійшли до просторої кімнати з високими скляними дверима, що виходили в сад. Поки лорд Стейн люб’язно влаштовував своїх гостей і віддавав розпорядження лакеєві, Ковпервуд продовжував уважно придивлятися до нього. Він відчував цілковиту приязнь до цієї людини. Його невимушена і доброзичлива чемність і стриманість вселяла бажання завоювати її довіру. Але завоювати цю довіру, очевидно, було не так просто. З ним треба діяти чесно, враховуючи його інтереси не менш, ніж свої власні.

Однак Ковпервуд все-таки вирішив цього разу не відкривати Стейну внутрішні механізми своєї пропозиції. У нього мимоволі майнула думка про Береніс; адже в них була угода, що вона допомагатиме йому підтримувати відносини саме з такими людьми, як лорд Стейн. Але тепер, після того як Ковпервуд сам оцінив привабливість Стейна, він уже не був певен, що хоче допомоги Береніс. Він змусив себе не думати про це й вслухався в слова Джонсона, — той говорив про нинішнє становище лондонського підземного транспорту.

Коли Джонсон закінчив, Ковпервуд спокійно й докладно виклав свій план об’єднання підземних ліній. Він торкався головним чином електрифікації, освітлення, нової системи електротяги, повітряних гальм і автоматичної сигналізації та блокування. Лорд Стейн лише один раз дозволив собі перебити його:

— Ви маєте на увазі особистий контроль над усією мережею чи контроль ради директорів?